Культурна мотивація політико-соціальних змін у світі на початку XX століття
Перша світова війна була чернеткою слідуючої війни. Уряди різних країн видавали друком збірники докумен¬тів — «білі книги», «жовті», «сині», — пробували перекона¬ти світ, що не вони почали війну. Німці, руйнуючи Реймський собор, ратушу Арраса чи середньовічний ринок Іпра, запевняли, що вони не винні у вандалізмі. Чверть віку по¬спіль бомбардувальна авіація «перестала заглядати в істо¬рію мистецтва» (І. Еренбург).
Німці, французи, росіяни обурювалися поганим пово¬дженням з військовополоненими. Ще нікому не могло спа¬сти на думку, що в роки майбутньої війни фашисти будуть вбивати всіх непрацездатних в окупованих країнах Євро¬пи, а радянська влада буде мільйонами знищувати власних громадян.В роки Першої світової війни німці обурювалися в аме¬риканських газетах, що російські війська примусово еваку¬юють польських євреїв. Гіммлеру тоді було 14 років, він га¬няв собак і не думав про організацію Освенціма або Майданека. 22 квітня 1915 року німці вперше застосували отруйні гази. Це всім здавалося неймовірним звірством,
Німецькі шовіністи вже тоді показали, що майбутнє буде жахливим. Відомий датський мікробіолог проф. Мадсен, який працював в роки війни в датському Червоному Хресті і оглядав продуктові посилки з Німеччини полоненим в Ро¬сію, навів такий приклад з своєї практики. В одній з посилок він виявив бацили, що призначалися для зараження крупом великої рогатої худоби. Мадсен був впевнений у непричет¬ності німецького командування до цієї спроби бактеріологіч¬ної війни. Ймовірно, посилка була індивідуальним актом.
Правда, в 1915 році здавалось неймовірним повідомлен¬ня про те, що на ріці Іпр німецькі війська вперше застосу¬вали отруйний газ, а вісімдесят три роки поспіль в Москві хімік-аматор виготовив іприт у власній квартирі. Ще одним результатом цієї війни стало виникнення Югославії, чий розпад більш ніж через 80 років створює світові все нові про¬блеми.
«Пройдисвіти історії» на чолі тоталітарних режимів
Ще до закінчення «фестивалю» Першої світової війни російський «оркестр» зі 160 мільйонів віртуозів розіграв свою власну варіацію під назвою «комуністична революція». Це слова очевидця і сучасника жовтневої революції 1917 року російського соціолога Пітіріма Сорокіна. Блискучий вердикт революції виніс філософ В. Розанов: «З брязканням, скрипом, вищанням опускається над російською історією за¬лізна завіса. Вистава скінчилася. Публіка піднялась. Пора одя¬гати шуби і повертатись додому. Озирнулись. Та ні шуб, ні дому не виявилося». В межах колишньої Російської імперії встановився тоталітарний режим. Найвлучніше з цього при¬воду висловився поет Саша Чорний, який назвав події 1917 року «російською Помпеєю».
На початку XX століття спостерігалось різке погіршен¬ня людської якості перш за все в Росії та й в багатьох інших країнах Європи. А це привело до зростання хамства в сус¬пільному і особистому житті. Хамство — це не пустощі, а гостра політична небезпека. Це одне з найбільш розповсю¬джених психологічних насильств над особистістю, проти якого суспільство так і не створило захисних механізмів. Чи не Горькому належать слова про те, що від хама, хулігана до фашиста відстань коротша за горобиний ніс. Від прихо¬ду царства хама застерігав ще раніше і Д. Мережковський.
10—20-ті роки XX століття — це період надзвичайно ін¬тенсивної соціальної мобільності. Маються на увазі пере¬важно політичні і економічні зміни. Це час авантюристів, пройдисвітів і кар'єристів. Пройдисвітами історії назвав Корнілова, Корейського і їм подібних граф М. Толстой. Ними ж були Ленін в Росії, Муссоліні в Італії, Масарик в Чехословаччині, Ататюрк в Туреччині, Радич і «нові люди» в Сербії, Резахан в Ірані, політичне керівництво в Естонії, Польщі, Литві, Латвії, лейбористський уряд в Англії, соціал-демократичний уряд в Німеччині, нові лідери у Фран¬ції. Тим часом щезали з політичної авансцени монархії Габсбургів, Гогенцоллернів, Романових, Оттоманів.
Напередодні Першої світової війни демократія західно¬го зразка міцно укорінилась в Західній Європі, Північній Америці і в Австралії. Конституційна механіка представни¬цтва здавалась єдино сприйнятливою для людства системою управління. А оскільки цивілізація продовжувала рости і по¬ширюватись, то майбутнє демократії здавалось незламним. Насправді ж демократія привела до диктатур.
І події в Росії завдали першого удару цій історичній кон¬цепції. На зміну царизму після восьмимісячного демокра¬тичного хаосу між двома революціями прийшла диктатура більшовиків. Це був просто один з епізодів революції, яка сама здавалась лише продуктом відсталості Росії. Це тим більш справедливо, що подібні пологи революції пережила Англія ще в XVII ст., а Франція в кінці XVIII ст. Ленін зда¬вався, за висловом Л. Троцького, московським Кромвелем чи Робесп'єром. Європа класифікувала це нове явище і тим втішилась. Й далі непохитною залишалась віра в стійкість законів ліберальної демократії.