Характерні особливості культури другої половини XX століття
«Нові філософи»Ідеологи «постіндустріального суспільства» твердять про необхідність передачі керівництва суспільством в руки спе¬ціалістів, тобто інтелігенції. Навпаки, «нові філософи» від¬повідальність за сучасну всемогутність держави покладають на інтелектуалів. Хто ж вони такі, ці «нові філософи»?
Так називають себе колишні інтелігенти—марксисти, що прозріли після масових виступів молоді в 1968 році перш за все у Парижі, а потім і по всій Європі. Ця течія виникла у Франції на початку 70-х років. В своїх роботах вони ствер¬джували, що Бог мертвий, природа померла, наука мертва, праці більше немає, померло мистецтво.
«Нові філософи» виступають проти всякої форми вла¬ди, порядку, держави. Вони трактують свободу художньої творчості як відрив від культурного спадку минулого. їх орі¬єнтації на різноманітні джерела особливо чітко проявилася у 80-і роки.
Як на їх погляд, пізнання світу неможливе, тому що він існує тільки у фантазіях, видіннях, символах. Реальними є тільки слова, поняття, образи і міфи. «Нові філософи» не сприймають всерйоз марксистську теорію культури і мис¬тецтва, вважаючи її за ніщо. Відкидаючи мистецтво соціа¬лістичного реалізму, вони справедливо вбачають в ньому одну пропаганду.
Один з «нових філософів», К. Жамбе передбачає «ангель¬ське майбутнє людства». Воно пов'язане з прийдешньою мі¬стичною культурною революцією. Під культурною револю¬цією мається на увазі чисте бунтарство, не пов'язане з полі¬тикою та ідеологією. В результаті досягається зіткнення двох світів, поява в земному світі світу Ангела. Один із прикла¬дів такої революції вони вбачають у ранньому християнст¬ві. Хоча земні «культурні революції», на думку авторів, не досягають успіхів, зате ланцюг їх складається в перервну «ангельську історію».
Культурна революція розуміється ними як революція в душах, «боротьба в середині кожної душі». Вона обов'язко¬во приведе до виникнення «нової культури», звільненої від «сатанинської мари науки і розуму». Глибинна сутність світу бачиться ними в почутті, а не В думці. Вічна несвідома сві¬това душа утворює фундамент культури, — підкреслюють «нові філософи».
Ця течія підготувала грунт для появи в суспільному жит¬ті Заходу «нових правих».
Неоконсерватизм і «нові праві»
В 60-ті роки в країнах Заходу переважав вплив буржуаз¬но-ліберальної, соціал-демократичної ідеології. Виступи сту¬дентів і молоді середніх класів закінчилися компромісами з владою. А з початком 70-х років стала здійснюватись про¬грама активного впровадження традиційних ідеалів і цінно¬стей буржуазного суспільства. Буржуазія оголосила війну те¬роризму і радикалізму. В середині 70-х років переважав вплив неоконсервативних партій і течій. Відвертий консерватизм став важливим фактором політичного і духовного життя США, Англії, ФРН, Франції, Італії та інших країн світу. «Нові праві» тільки в черговий раз продемонстрували імперський традиціоналізм євроамериканських країн.
Ідеологія неоконсерватизму в США була сформульова¬на М. Фрідменом і його однодумцями. В Англії це був П. Джонсон, у Франції — Ж. Ф. Ревель, у ФРН —X. Шельські. Неоконсерваторами і «новими правими» називають себе певні групи інтелігентів, протиставляючись консерва¬тизму. Між цими групами багато спільного. Тому їх буває важко відрізнити. Обидва цих напрями почали свою діяль¬ність з реконструкції старих поглядів на захист капіталізму. Ведеться цей захист з позицій песимістичного тлумачення історії. Представники цих напрямів не вірять в можливість змінити природу людини і створити справедливе суспільс¬тво. Заперечуючи ідею перебудови суспільства, особливо ідею революції, вони на прикладах історії доводять, що всякі радикальні зміни відкидають культуру людства далеко на¬зад. Людству потрібні тільки реформи. Це справедливо ще і тому, що суспільство як органічна єдність в змозі витрима¬ти тільки поступові перетворення. А подолати кризові яви¬ща культури можна за рахунок збереження (консервації) по¬передніх набутків культури.
Неоконсерватори вважають, що природа людини не¬змінна і вічна. Генетика довела, що доля людини залежить від її успадкованих особливостей. Відсутність рівності між людьми пояснюється теж генетикою: того, що дано людині від природи, вже не змінити. Тобто свобода, рівність і бра¬терство втрачають рівність.Гасло свободи, рівності і братерства не має сенсу, тому що людина є вільною від народження. Але рівності між людьми досягнути неможливо, бо кожна людина народжується і виростає в різних, далеко не однакових умовах. Ці умови часто визначають долю людини на ціле життя. Крім того, люди різні не тільки за своїми розумовими здібностя¬ми, а й за зовнішніми ознаками. Ніяке виховання не в змозі ліквідувати, наприклад, расові відмінності. Звідси робляться висновки, що у відповідності із відмінностями у здібностях людей суспільство мусить бути ієрархічним. Воно лише тоді буде існувати нормально, коли ним буде керувати еліта. Не треба прагнути до суспільної рівності. Вона шкідлива як для кожної окремої людини, так і для суспільства, таким же шкідливим є і соціалізм, бо в його основі лежить принцип рівного розподілу соціальних благ між всіма громадянами. Виходячи з цього, «нові праві» разом з неоконсервато¬рами відкидають втручання держави в економіку. Вони за¬кликають відродити капіталізм часів вільної конкуренції. Рі¬зниця між цими двома групами полягає в тому, що неоконсерватори більше уваги приділяють економіці і державі, а «нові праві» — культурі і філософії. І хоча їх попередники, «нові філософи», твердили, що людиною майбутнього є той, у кого «коротка пам'ять», у «кочівника з підошвами з віт¬ру», «нові праві» з ними не погоджуються. Вони справед¬ливо вважають, що кожна людина мусить мати і любити свою батьківщину. Батьківщина — це «територія, яку за¬ймає народ». Людина нерозривно пов'язана із середовищем і спадком, обумовлюючим форму цієї культури. Єдина Єв¬ропа для європейців — це історична і культурна реальність.