Культура XIX століття

Далеко не випадково тому саме в романтизмі з'являється ідея «синтезу мистецтв». З одного боку, так вирішувалася конкретна задача забезпечення максимальної життєвості і природності художнього враження, повноти відображення життя. З іншого боку, вона ж служила глобальній меті: мистецтво колись розвивалося як сукупність окремих видів, різних шкіл, подібно тому як суспільство розвивалося як сукупність «атомарних» індивідів. «Синтез мистецтв» — це прообраз подолання розірваності людського «Я», розірваності людського суспільства.

Реалізм. Поряд з романтизмом у 20-40-і рр. XIX ст. складається і утверджується як самостійна течія реалізм. Взагалі, розвиток реалізму супроводжує становлення капіталістичного способу виробництва, і це не випадково: все більш гострими стають соціальні протиріччя, все більш пронизує вплив чистогану на побут і нрави суспільства, на духовний розвиток людини, і дзеркалом цих процесів виступає реалістичне мистецтво. Соціально-історичний, або критичний реалізм XIX ст. був спадкоємцем кращих традицій попередніх етапів розвитку реалістичного мистецтва: реалізму Ренесансу і Просвітництва. Але в джерелах він зв'язаний також і з революційним романтизмом. З останнім його зближає заперечення нелюдських буржуазних порядків, спрямованість до духовного світу людини. Реалізму були близькі відкрита романтиками тема народності, історичне почуття. Однак на відміну від романтизму, що уникає дійсності, він все глибше проникає в дійсність, прагне до розкриття сутності соціальних катаклізмів, внаслідок чого більш грунтовним стає і його історизм. Реалізм цікавить не індивід у надзвичайних обставинах і бурхливе, повне пристрастей життя його серця, а «життя серця, душі і розуму в нормальному стані» (Мопассан) і точне відображення «типових характерів» у «типових обставинах».

Не випадково тому на передній план висувається соціальний роман, причому, як відзначав О. Бальзак, французька література перша серед інших створила тип суспільної людини в найбільш численних його проявах. Блискучі зразки реалізму дає і образотворче мистецтво Франції — пейзажі Т. Руссо, графіка О. Домьє, «селянський» живопис Ж.-Ф. Мілле, надзвичайно талановита, багатожанрова творчість Г. Курбе.

Але ще раніш, ніж у Франції, реалізм утвердився в мистецтві Англії, що прямо було зв'язано з промисловим переворотом, що супроводжується урбанізацією, розквітом природничих наук. У силу консервативності англійської буржуазії реалістична тенденція не змогла проявитися тут в історичному і побутовому жанрах, однак прекрасно втілилася в пейзажному живописі (Дж. Констебль і ін.), чому причиною — розрив міста і села і туга за сільським, патріархальним способом життя. У відображення цих процесів, а також побуту і нравів вікторіанської епохи зробив істотний вклад англійський соціальний роман (Ч. Діккенс, Дж. Голсуорсі, В. Теккерей, Т. Гарді і ін.). В Німеччині реалістичний напрямок склався трохи пізніше — в останній третині XIX ст. (живопис Менцеля і ін.). Тому причиною — спізнілий буржуазний розвиток країни, обтяжений її роздробленістю, певні риси національного характеру, міцність романтичної традиції і ін.Європейський реалізм (Золя, Діккенс, Теккерей і ін.) виводить на арену мистецтва людей діла, світ підприємництва і бізнесу, нового буржуа. Але його цікавлять і долі звичайної людини, щастя і нещастя маси людей і замість зображення романтичних героїв він звертається до опису юрби, життя людей, що складають масу. Виробнича тема проникає в живопис (Курбе, Менцель, Міллес), мистецтво своїми засобами намагається вирішити робітниче питання.

Специфічна риса капіталізму — особиста незалежність, заснована на речовій залежності, — переломлюється в реалізмі. Реалізм прагне показати систему цієї залежності через соціальне уособлення і соціальну типовість речей. Так, сюжет реалістичного роману відображає панування над долею окремої людини законів буржуазного суспільства, що діють як нескорима стихія. У цьому його подібність і з античною трагедією, і з романтизмом, де ідея долі, долі, фатуму підспудно присутня в кожному творі.

У 60-і рр. XIX ст. на базі реалізму виникає натуралізм (Гонкури, А. Доде, Е. Золя й ін.), зв'язаний в своїх основах з позитивізмом (Г. Спенсер) і еволюційною теорією Ч. Дарвіна. Але якщо реалізм був просочений «тугою за ідеалом», натуралізм зовсім позбавлений якої-небудь ідеальної поезії людських цінностей. На відміну від реалізму, перейнятого духом соціальності, натуралізм зводив людську сутність і сенс існування лише до біологічних мотивів, пояснював формування характеру і долі одним лише середовищем побутування. Творчість представників натуралізму утверджувала невідворотність грубої реальності, пригніченість людини буденно спустошуючим потоком життя, і в той же час зводила в абсолют роль підсвідомого в людині. Усе це вело до фаталізму і песимізму, а в натуралістів, близьких до декадентського світогляду, принцип «неупередженості» ставав виправданням соціальної апатії. Так відбувся вступ європейської культури в епоху декадансу.

Декаданс. Мистецтво Європи з кінця 50-х рр. XIX ст. вступило в епоху декадансу. Декаданс (франц. — занепад) — у своєму генезисі явище складне і суперечливе — на початкових етапах був зв'язаний з різними напрямками реалізму. Цей термін уживався як позначення кризових явищ у духовній культурі кінця XIX — початку XX ст., відзначених настроями безнадію, песимізму, занепадництва. Найбільш повно ці риси проявилися у символізмі, однак вони мали місце вже у творчості Шарля Бодлера, в англійських прерафаелітів і естетів, у теоретиків концепції «мистецтва для мистецтва» (Д. Рескін, О. Уайльд і ін.). Пізніше вони проявляться в сецессіоністів. Певною мірою вони характерні і для імпресіонізму.