Культура України початку ХХ ст
К. Г. Стеценко (1882-1922) став безпосереднім продовжувачем кращих творчих традицій М. В. Лисенка в українській музичній культурі. Все своє свідоме життя композитор присвятив збиранню, вивченню і пропаганді української народної пісні, яку він називав душею народу. Цілий ряд його вокальних творів за своїм ідейно-художнім рівнем наближається до кращих зразків українського музичного фольклору. Музично-вокальні твори, написані на тексти віршів Шевченка, Франка, Грабовського, Лесі Українки, композитор розучував у керованих ним самодіяльних робітничих хорах.
Композитор М. Л. Леонтович (1877-1921) також брав активну участь у керівництві самодіяльними гуртками. Великою популярністю користувалися його оригінальні композиції, створені на основі українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. П. Людкевич (1879-1979), натхнений революцією 1905-1907 рр., написав монументальну кантату «Кавказ» на слова Т. Г. Шевченка.
На початку XX ст. у Львові вийшов у світ упорядкований ним двотомний збірник «Галицько-руські народні пісні». Разом з художником І. І. Трушем композитор організував , видання «Артистичного вісника» — першого на Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.До найвищого рівня світового вокального мистецтва піднялася вихованка Львівської консерваторії С. А. Крушельницька (1872-1952). П голос зачаровував слухачів країн Європи, Америки, Африки. Всесвітньовідома співачка з великим успіхом давала концерти у Петербурзі, Одесі. Але вимріяне бажання побувати в Києві Крушельницькій здійснити не вдалося через заборону царських властей, які знали про симпатії співачки до українського національного руху, визвольної боротьби народних мас, про її близькі стосунки з М. В. Лисенком, Лесею Українкою та іншими представниками демократично настроєної української інтелігенції.
Талановитий живописець, критик і громадський діяч революційно-демократичного напряму І. І. Труш (1869-1941) —автор пейзажних полотен, портретів видатних діячів української демократичної культури І. Я. Франка, Лесі Українки, В. С. Стефаника, М. В. Лисенка та ін. Значною подією в культурному житті України стала перша всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою Труша 1905 р. у Львові. На ній були широко представлені твори художників як із західних, так і східних земель України. Особливо великим успіхом у відвідувачів виставки користувалось художнє полотно «Гість з Запоріжжя», автором якого був племінник Т. Г. Шевченка Ф. С. Красицький (1873-1944), учень великого російського художника І. Ю. Рєпіна.
Життєвий і творчий шлях Рєпіна був тісно зв'язаний з Україною, де він народився, довгий час проживав, створив багато безсмертних полотен, у тому числі з української тематики. З щирою любов'ю і благоговінням ставився Рєпін до Т. Г. Шевченка. Коли передова українська громадськість виявила намір спорудити в Києві пам'ятник геніальному українському поету і художнику, Рєпін узяв діяльну участь у цій справі, зокрема намалював ряд ескізів до майбутнього пам'ятника. Однак царські власті не дали дозволу на його спорудження.
Видатний український художник М. К. Пимоненко (1862-1912) був зв'язаний багаторічною особистою дружбою з Рєпіним. За його порадою він вступив до Товариства передвижників, яке об'єднувало представників передової, демократичної культури в образотворчому мистецтві Росії (включаючи й Україну). Художні полотна Пимоненка не раз експонувалися на всеросійських виставках і за рубежем — у Парижі, Берліні, Мюнхені. В його картинах «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «Проводи запасних», «На Далекий Схід» та інших викривалися негативні явища в житті тодішнього українського села, релігійне мракобісся, самодержавний лад.
Високі принципи реалістичного демократичного мистецтва на Україні утверджували й інші передвижники. Співчуттям до пригнобленого експлуататорським ладом люду проникнуті пейзажі спустошених українських сіл П. О. Левченка, замальовки з життя народів Середньої Азії, створені С. І. Свєтославським, картини М. С. Самокиша і М. Ярового, в яких знайшли відображення революційні події 1905-07 рр. Ф. С. Красицький, О. Г. Сластіон та інші художники активно співробітничали в першому українському масовому сатиричному журналі «Шершень», що видавався у Києві під час першої російської революції, Тоді ж група одеських художників на чолі з К.К. Костанді організує вала видання сатиричного ілюстрованого журналу «Звон».
Своєрідним внеском у боротьбу передових демократичних сил суспільства проти царизму стали також численні твори українських художників, присвячені темі героїчного минулого українського народу. Монументальне реалістичне полотно великої емоційної сили «Похорон кошового» створив у 1900 р. О. Мурашко. Чільне місце в розробці історичної тематики засобами образотворчого мистецтва на Україні належить С. І. Васильківському (1854-1917). В багатьох його картинах поетично оспівуються мужність і героїзм запорозького козацтва, яке виступило на захист своєї Батьківщини («Запорожець у розвідці», «Козаки в степу», «Козачий пікет», «Козачий табір», «Бій запорожців з татарами»).