Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.)

Приналежність людини до фамілії давала їй певні права й обов'язки, які зберігалися, поки вона брала участь у фамільних священнодійствах. Якщо людина переходила зі своєї фамілії до іншої, вона повинна була зректися колишнього фамільного культу. Молода прощалася з Ларами фамілії батька, приносила їм у жертву свої іграшки й прикраси, а потім приносила в дарунок ас (монету) Ларам фамілії чоловіка.

Відправлення культу Ларів було безпосереднім обов'язком глави фамілії. Це найтіснішим чином пов'язувалося з його правами власника й дієздатністю. Натомість спадкоємець глави фамілії, незалежно від того, чи був він родичем, чи стороннім, обов'язково відправляв сакра і ніс усі пов'язані з цим витрати. Згодом при поділі майна йому відшкодовувалися збитки.

Лари контролювали внутрішнє життя фамілії. Вони стежили за виконанням норм, що регулюють і упорядковують життя фамілії, дотримання обов'язку щодо дітей, батьків, богів і батьківщини. Злих і нечестивих, що нехтують своїми обов'язками, Лари карали. Вівтар Лара знаходився біля домашнього вогнища. Якщо раб хотів врятуватися від гніву хазяїна, він прибігав до вівтаря. До домашніх Ларів зверталися в різних випадках і з різних приводів, як серйозних, так і дрібних, їм приносили в жертву перші плоди, просили знайти загублене, охороняти членів фамілії, що вирушили у мандри.

Крім фамільних, були ще і Лари компітальні (компітум — перехрестя доріг). Цих Ларів шанували члени фамілії, чиї ділянки примикали до доріг. На перехресті споруджували святилище, у якому робили стільки отворів, скільки було сусідів. Біля цього святилища приносили жертви Ларам, розвішували кулі й ляльки, що зображували вільних членів фамілії й рабів. Це повинно було запобігти смертним випадкам. Біля святилища Ларів перехрестя справляли свято Компітилій — свято очищення й родючості.Крім культу Ларів перехрестя були й інші культи сусідських громад. На перехрестях проходили свята богині Церери, покровительки землеробства, що супроводжувалися піснями і криками; свята Лібера-Вакха, під час яких учасники співали жартівливі пісні, гойдалися на гойдалці, виряджалися β маски і робили всякі «бажані богам родючості веселі непристойності», як писав римський автор Сервій Георгій. Було і свято Термінали! - свято хоронителя непорушності кордонів і добросусідських відносин межового каменю, Терміна. Сусіди спільно приносили йому жертву і запалювали очищувальні багаття. На перехресті трьох доріг шанувалася Геката Тривія, богиня чаклунства, підземного світу; злих духів, що насилала на людей божевілля.

Більшою громадою була громада пага — долина, на якій розташовувалося кілька селищ. Ця громада мала своїх богів і свої священнодійства. Найважливішою була люстрація пага — ритуальний обхід його границь, під час якого приносили жертви Матері Землі й Церері. Культи пагів є дуже давніми, і в римлян вони зберігалися довго, незважаючи на те, що згодом землі пагів перекроювали й приписували їх до різних міст.

Цивільна громада загалом мала свої, спільні для всього населення Риму, культи. У Риму було своє священне дерево — смоква, під якою вовчиця годувала Ромула і Рема. Смоква була тісно пов'язана з благополуччям міста, якщо яка-небудь гілка всихала, це вважалося поганою ознакою. На Капітолії ріс священний дуб, якому, за переказом, Ромул приніс у жертву перше озброєння, зняте ним з убитого воєначальника ворогів, присвятивши його Юпітеру Феретрію. На Ватиканському пагорбі шанувався священний кам'яний дуб, древніший, ніж сам Рим. У Римі було своє священне вогнище — Веста, що охороняли жриці-діви — весталки. Щороку в перший день березня у святилищі Вести з особливими церемоніями запалювався новий вогонь. Так фамільні вогнища, вогнища курій і римське священне вогнище зв'язувалися воєдино. Це

символізувало й підкреслювало єдність святинь громади і всіх її членів. Головною в цій єдності була громада, і в давні часи верховним жерігем завжди був цар. Зберігся звичай, за яким один раз на рік весталки приходили до царя і закликали його до пильності. Можливо, цар був верховним жерцем Вести так само, як глава фамілії — фамільного вогнища.

Общинною святинею громади були Пенати, за переказом, привезені з Трої Енеєм. Вони зберігалися в глибокій Каємнииі, наближатися до них могли тільки жерці. Не можна сказати, з якими бідами їх слід ототожнити.

Один із найдавніших богів — Конгсус — був богом підземного сховища зерна. У його культі збереглися відгомони найдавніших часів, коли зерно, зібране з общинних земель, надходило в спільне користування і розподілялося між громадянами

У житлі царя знаходилося святилище Землі й саме там містився центр колегії Арвальських братів, до якої за легендою спочатку входили 11 братів і 12-й — Ромул Щорічно ця колегія влаштовувала урочисте свято в місті й у гаю Деа Діа, що супроводжувалося очищувальним обходом границь, жертвоприносинами, ритуальною трапезою І різними змаганнями. Метою цього священнодійства було благополуччя всієї римської громади.