Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.)

За знайденими написами можна судити, що в давньоримській релігії дійсно була величезна кількість богів. Однак дані, отримані шляхом вивчення написів і приписуваного цареві Нумі календаря з позначенням свят і священнодійств, а також списку жрецьких посад, малозрозумілі, у сучасній науці немає ще єдиного тлумачення цих джерел.Попередні дослідники найважливішою рисою найдавнішої римської релігії вважали відсутність чіткого уявлення про богів. Наприклад, часто незрозуміле, до якої статі належить те або інше божество, яке ім'я е основним для цього божества, а також те, що різностатеві божества поєднуються в пари, не пов'язані родинними або шлюбними узами. Часто в ранніх джерелах уявлення про божеств змішується з уявленням про невизначені сили, властиві різним предметам і діям — нуміна (numina).

Іноді в релігієзнавстві та в істориків, що вивчають найдавнішу фазу розвитку римського суспільства, зустрічається уявлення про те, що в римлян не було антропоморфізованих богів, зв'язаних між собою якимись стосунками, а отже, не було і міфології. Іноді найдавнішу римську релігію називали полще-монізмом — особливим сприйняттям світу, при якому він уявляється полем дії недиференційованих сил і воль.

Можливо, що поступово з маси нуміна почали виділятися найдавніші боги Ці боги вже мали індивідуальність, набір функцій і атрибутів, зв'язувалися якимись стосунками з іншими богами.

Однак ці теорії згодом були спростовані. Сучасні вчені вказують, що нуміна, які нібито були найдавнішими прообразами богів, не згадуються в найбільш ранніх письмових пам'ятниках, що дійшли до нас, наприклад, у пісні арвальсь-ких братів і саліїв, у формулі оголошення війни, яку промовляв глава колегії, що займалася міжнародними справами, у евокаціо — заклинанні, що закликало божество ворогів перейти на бік римлян, а також у молитві, з якою римський полководець звертався до підземних богів, приносячи себе і вороже військо в жертву заради перемоги римлян. У більш пізніх джерелах слово нуміна могло позначати і саме божество, і поняття божественності, величі, могутності, волю бога, навіть його функції. Тому термін нуміна застосовувався до сенату й імператора, у деяких авторів говориться, що один бог має багато нуміна.

Неясність у тому, до якої статі належить божество, відбилася у звертаннях до нього: «або бог або богиня, або чоловік або жінка». Найдавніше божество пастухів Палес було і жіночого, і чоловічого роду. Ім'я бога часто згадувалося з додаванням наступного звертання: «Бог такий-то, або яким би іншим ім'ям ти не побажав називатися». Часто давні божества ніби подвоюються, згадуються в жіночому і чоловічому роді, наприклад, Фавн і Фавна, Лібер і Лібера, Помона й Помон. Давні автори намагалися пояснити таку незрозумілість тим, що, наприклад, спокутна жертва для припинення землетрусу приноситься богові або богині, тому що невідомо, яке саме божество трясе землю, отже, щоб не помилитися, краще звертатися до всіх відразу. На Кіпрі було зображення бородатої Венери, що поєднувала в собі чоловіче й жіноче начало. Взагалі, гермафродитизм є досить розповсюдженим явищем серед найдавніших людських богів, що часто уявлялися двостатевими.

Божества з невизначеною статтю зустрічалися не тільки в Римі, але це не було результатом неясних уявлень про божество. Скоріше, таке уявлення випливало із загальних для різних народів вірувань. Наприклад, у давніх селянських обрядах, що відносилися до зміни сезону, циклів землеробських робіт, родючості землі, на церемоніях і чоловіки, і жінки, і дівчата, і жінки похилого віку, і одна людина, і пара могли представляти духів дерев, лісу, хліба, весни, зими. У німецьких народів дуже довго зберігався звичай вибирати короля й королеву травня. У деяких сучасних європейських мовах зберігся вираз «саджати місяць травень», що йде від фалічних обрядів, які мали викликати родючість землі й багатий врожай.

Одним Із найдавніших римських богів, відомих і в інших італійських народів, був бог Янус. У досить пізніх джерелах він згадувався як бог усякого начала, йому був присвячений кожний перший день року і кожний перший день місяця. Ім'я Януса вимовлялося перед кожним звертанням до богів. Янус був богом входів І виходів, воріт і дверей, його храми відмикали під час воєн і замикали в мирний час. Однак у піснях салі'ів, що дійшли до нас і сягають корінням дуже давніх імен, Янус був набагато вищим божеством. Його називали богом богів І добрим творцем, який вказує на те, що спочатку Янус був творцем світу. На те, що цей бог колись був верховним божеством, указує той факт, що жерцем Януса, який очолював культ, спочатку був цар, пізніше, при Римській Республіці, так званий, «цар священнодійств», а ще пізніше великий пантифік.

Коли міфологія перестала бути живим, динамічним світоглядом, і загальний інтерес до неї поступово згасав, трактування образа Януса розвивалося у двох напрямках. По-перше, він став богом усякого начала, а по-друге, шанувався як перший цар предків латинів і римлян, що жив на пагорбі Янікулі. За переказами він взяв у співправителі Сатурна, а той на знак подяки навчив диких людей землеробству і дав їм початки цивілізації.Ще пізніше в міфофілософських побудовах Янус витлумачувався як світ, як бог, що усе формує, усім править, якому відоме минуле й майбутнє (про це свідчать відомі зображення Януса з двома обличчями, одне з яких звернене назад, а інше вперед). Про Януса мовиться як про силу, що міститься в усіх елементах і єднає їх, як про творця людського роду, що піклується проте, щоб рід не згас.