Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.)

Частина вчених вважає, що на Криті існувала рабовласницька монархія Інші гадають, що там було ще родове, докласове суспільство типу військової демократії з вождем на чолі.

Резиденцією верховного правителя Криту був Кносс, місто біля північного узбережжя острова.У 1900 р. видатний англійський археолог А. Еванс приступив до розкопок давнього міста Кносс, де він знайшов великий палац, побудований наприкінці III тис. до н. е. і повністю перебудований близько 1700 р. до н. е

Кносський палац змусив пригадати грецький міф про Лабіринт. За міфом, на Криті колись царював правитель Мінос — цар, законодавець, глава морської держави. Пасифая, дружина Міноса, запалала божевільною пристрастю до бика і накликала на острів нещастя, породивши дивовижного Мінотавра. У Міноса був підземний палац — Лабіринт, із якого неможливо було знайти вихід. Цар загнав жахливе чудовисько в Лабіринт. Раз на дев'ять років Мінос віддавав йому на поживу сімох юнаків і дівчат. Афінському героєві Тезею вдалося вбити Мінотавра і вийти з Лабіринту за допомогою клубка ниток, який дала UOMV Аріадна Це могло б бути казкою, якби розкопки на Криті не показали, що Лабіринт справді існував. Сказання про дивовижну людину-бика Мінотавра теж мало історичну основу на покритих фресками стінах Лабіринту, а також на кам'яних глеках палацу постійно зустрічаються зображення цієї істоти. Зрозуміло. Мінотавр не є результатом експериментів давніх першопрохідників в області генної Інженерії, а відображення їхніх уявлень про грізне божество, представлене в образі гігантського бика, у чиїй владі був підземний світ. Цей бик у гніві тряс земну твердінь і здіймав величезні хвилі, які захльостували сушу. Крит — острів вулканічного походження, і часті землетруси породили міф про бика-хитуна, якого потрібно було умилостивити, приносячи людські жертви. На фресках, у скульптурних зображеннях збереглася Інформація про священний танець з биками, що виконувався спеціально відібраними І навченими юнаками й дівчатами — таврополами. їхнє життя було дуже коротким — у 14—15 років вони віддавали сили в останньому танці, де їхніми партнерами були бики, вирощені в особливих храмових чередах. Таврополи гинули, принесені в жертву хто нічним підземним божествам.

Пізніше палаци, подібні до кносського, були виявлені й в інших місцях Криту. Можна було зробити висновок, що вже з XXII ст. до н. е. на Криті існували ранньокласові держави. Особливої могутності й культурного розквіту критське суспільство досягло в XVIII—XV ст. до н. е.

Розкопки на Криті й у Мікенах показали зв'язок двох культур. Виникло таке поняття, як крито-мікенська культура. Стало зрозуміло, що це була цивілізація епохи бронзи з розвинутим суспільним ладом, з високим рівнем техніки й культури.

У 1952 р. вдалося прочитати й частину знайдених при розкопках документів. Це зробили англійські вчені М. Вентрис і Дж. Чедвік. Виявилося, що вони написані одним Із ранніх діалектів грецької мови. Відкриття цієї писемності склало цілу епоху у вивченні найдавнішої цивілізації Греції, показавши, як багато правди таїлося в легендах і переказах.

Критські міста й палаци були зруйновані в середині II тис. до н. е. у результаті виверження вулкана на острові Санторин в Егейському морі й викликаного ним землетрусу.

Панування в Егейському басейні перейшло до ахейців, які жили в містах-фортецях материкової Греції.

Критської культури не стало, але ще біля трьох сторіч близька їй мікенська культура Існувала на грецькому материку.

Найдавніша римська релігія

Відомості про найдавнішу римську релігію дійшли до наших днів завдяки авторам, що писали про неї або посилалися на неї тоді, коли більшість ранніх її вірувань І настанов була вже забута. Багато чого стало незрозумілим, імена богів, їхні функції, мета й зміст обрядів витлумачувалися під впливом нових греко-римських ідей, підлаштовувалися під нові соціально-політичні потреби і філософські доктрини. Джерела римської релігії погано простежуються в працях великих пантифіків, які в пізніші часи очолювали римський культ. Ці пантифіки часто були відомими юристами, їхнє професійне ставлення до загального духу римського права змушувало цих авторів витлумачувати взаємини людей з богами, порядок звертання до богів у всіх можливих випадках з точки зору юридичної точності й аргументованості. Складені жерцями книги — індигітаменти — суворо регламентували стосунки людей і богів. Пізні християнські автори глузували з релігії римлян, хоча судили про неї тільки з індигітаментів, з яких випливало, що кожним моментом життя людини, кожною стадією зростання й дозрівання зерна відали особливі боги. Однак сучасні дослідження давньоримської релігії вказують на те, що такі надконкретні божества не відігравали особливої ролі в живій народній релігії.