Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.)

Важливою рисою римської релігії було те, що вона споконвічне пов'язана не з індивідом, а з колективами. Й інші релігії, що зародилися при общинному ладі, брали до уваги не окрему людину, а співтовариство, але в римській — ця риса була особливо яскраво вираженою і закріпилася на особливо тривалий термін. Цікаво, що в римлян людські інститути і настанови первинні щодо божественних, релігійних. За переказами, культ тих або інших богів установлювався царями. Царі або жерці вказували окремим родам і сім'ям, як і яких богів вони повинні шанувати і як відправляти фамільний культ. Пантифіки керували релігійним життям міст, що приєдналися до Риму, вони вирішували, які культи залишати містам, а які переводити до Риму. Ще пізніше перші декуріони римських колоній вирішували, які боги будуть шануватися в колоніях, які свята проводитимуться на їхню честь. Навіть землевласники, що мали у власності села, встановлювали, які свята й змагання культового характеру проводитимуться там. Усе це свідчить про те, що в уявленнях римлян релігія була функцією колективів.

Спочатку в територіальних громадах існували окремі культи, коли ж ці громади об'єдналися в римське суспільство, божества і культи також злилися. Відгомоном цього був переказ про об'єднання культів римлян і сабінян: свято Септимонтія, під час якого об'єднані сім пагорбів, на яких стоїть Рим, приносили сім жертв, а також інші свята.

Боги, що мали однакове ім'я або схожі функції, зливалися, набували епітетів І функцій інших, схожих за значенням божеств. Тому головні боги римського пантеону мають безліч імен і епітетів. Так, Юпітер шанувався як бог світла, бог неба і грози, подавець перемоги, хоронитель кордонів, заступник виноградників, гарант клятви. А його епітети увібрали• імена безлічі місцевих божеств: Луцетій (світлий або світлоносний), Лібер (виноградар), Фругіфер (плодоносний), Дапаліс (від священної трапези — дапс, яку влаштовував для нього хлібороб, що молив про гарний врожай), Пенін (гірський бог), Клітумн (бог ріки Клітумн), Сумман (бог нічних блискавок).

Юнона, яка спочатку втілювала безліч богинь жінок (існує вказівка, що в кожної жінки була своя Юнона, як у кожного чоловіка — свій Геній), згодом стала великою фігурою в римському пантеоні. Вона була родопомічницею (Юнона Луцина), царицею (Популона), Куритис (войовнича богиня, атрибутами якої були колісниця й спис). Діана поєднувала функції лісової богині, богині місяця, родопомічниці. Фортуна — богині-матері, годувальниці, провісниці, богині долі й щасливого випадку. Геракл шанувався як військовий бог (Переможець, Непереможний) в такій іпостасі мав свою колегію салїів, як і Марс. Але, крім того, він міг бути І богом прибутку, якому в Римі жертвувалася десята частина торговельного прибутку і військової здобичі. Після злиття сабінських і римських громад сабінська богиня Вакуна злилася з Церерою (богиня родючості), Вікторією (богиня перемоги), Мінервою й Діаною.

Таким чином, боги громад, що ввійшли до Риму, зливалися, поєднували свої функції, ставали загальноримським'и богами або ж залишалися місцевими божествами. А деякі з них просто забувалися.В історичні часи Давнього Риму, від яких збереглася достатня кількість письмових свідчень, усі священнодійства поділялися на приватні, що правилися окремими родами або сім'ями і називалися сакра привата; наступними за кількістю учасників були сакра популярес, що правилися різними суспільними підрозділами громадян (наприклад, куріями); найбільш масовими були сакра публіка, у відправленні яких брав участь весь римський народ. Участь у всіх різновидах сакра була обумовлена не особистим вибором, а причетністю людини до колективу — родини, сусідської, цивільної, професійної громади. Основним базовим виробничим І соціальним осередком суспільства була фамілія. Вона включала главу фамілії, а також людей і майно, шо знаходилися під його владою. Це були дружина, сини й онуки з їхніми дружинами, незаміжні дочки, раби, залежні клієнти. Майно вважалося власністю глави фамілії, але його влада обмежувалася, з одного боку, усім колективом римських громадян, які стежили за ретельною обробкою землі й розумним обходженням з майном і людьми, а з іншого боку — спадкоємцями, що вважалися прихованими співвласниками глави фамілії, останній був зобов'язаний залишити їм майно не зменшеним, а збільшеним. Крім того, влада глави фамілії регулювалася святими обов'язками патрона шодо клієнта, а також заходами, що пом'якшували владу пана над рабами. Фамілію поєднували І скріплювали фамільні культи, одним із яких був культ Генія глави фамілії, що походив із культу Генія роду.

Надалі уявлення про Геніїв розширилося й ускладнилося. Геній чоловіка уособлював його здатність до відтворення потомства й інші сили й можливості. У день народження глави фамілії домашні приносили жертви його Генію.

Центром фамільного культу було домашнє вогнище — Веста. Уся родина для прийняття їжі збиралася навколо вогнища, і будь-яке вживання їжі мало характер священної дії, тому що частина їжі завжди приділялася богам. Існували і домашні божества — Пенати, що оберігали будинок загалом і вміст продовольчих запасів.

Найважливішим фамільним культом був культ Ларів, що могли виступати як один фамільний Лар. Зараз важко встановити, чи були спочатку Лари предками, душами людей, духами маєтку або ж близькими до світу покійних хто нічними силами смерті й родючості. Але до них і до Пенатів зверталися у всіх найважливіших випадках життя — у момент шлюбу, пологів, смерті, очищення фамілії. Лари завжди були пов'язані з місцем, де люди почували себе вдома. Тому в давнину не було суворого поділу між духами рослинності, лісу, будинку. Саме поняття фамілії включало і людей, і землю, і майно. Тому Лари були пов'язані з домашнім вогнищем, фамільною трапезою, деревами й гаями в кожній садибі, що також присвячувалися Ларам.