Історичні закономірності розвитку мистецтва
Великою прерогативою мистецтва є його здатність художньо осмислювати дійсність, розкривати і до¬сліджувати внутрішній світ людини.
Художній образ, зміст і форма в мистецтві. Проблема специ¬фіки художнього образу привертала увагу дослідників упродовж усієї історії розвитку цивілізації. Споконвічне (свідоме чи позасвідоме) бажання проникнути у внутрішній світ людини, опанувати механізмами впливу на неї привело до виникнення теоретичної проблеми образу.
Поняття «образ» зустрічається вже у теоретичних розробках Платона. В інтерпретації античного філософа образ – це відображен¬ня певної речі. Позиція Платона важлива тому, що саме він уперше почав працювати з феноменом художника, запропонувавши свою мо¬дель розуміння мистецтва, яке, на думку філософа, є «тінню від тіні буття». Засновник об'єктивного ідеалізму твердив, що світ – це первинна копія Абсолюту, а мистецтво, відповідно, його вторинне копію¬вання. Таке розуміння філософом природи мистецтва пояснює його тлумачення художнього образу.
Учні Платона – Арістотель і Плотін – також зверталися до фе¬номена художнього образу, проте на відміну від свого вчителя наголошу¬вали, що мистецтво не займається копіюванням предметів, а намага¬ється проникнути у принципи, що містять у собі джерело природи.
Процес активізації інтересу до феномена художнього образу роз¬починається у XVIII ст., він пов'язаний з іменами А. Шефтсбері, Г. Е. Лес¬сінга, Д. Дідро та ін. Проте вперше образ стає одним з фундаментальних понять естетичної науки у теоретичних розробках Ф. Шіллера.
Цей факт сам по собі глибоко симптоматичний. Адже осмислен¬ням природи художнього образу займається один з видатних пред¬ставників «веймарського класицизму», людина, яка сама створювала систему образів і мала змогу інтерпретувати їх, спираючись на власний
143
ШІЛЛЕР ИОГАНН КРІСТОФФРІДРІХ (1759–1805) – німецький дра¬матург, поет, теоретик мистецтва. Він є автором відомих трагедій «Розбійники», «Підступність і кохання»; історичних драм «Марія Стюарт», «Орлеанська діва»; трилогії про Ва^ленштейна. Особливе місце в творчій біографії Й. Ф. їїіід-лера посідає драма «Вільгельм Телль» (1804), що є яскравою художньою інтерпретацією кате¬горії піднесеного. Свою художню діяльність Шіллер органічно поєднував з теоретичними роз¬відками у галузі естетики. Його наукові інтереси були пов'язані з проблемою художнього образу, категорією трагічного та її інваріаціями, питан¬ням естетичного виховання. Основні теоретичні праці Й. Ф. Шіллера: «Про трагічне в мистец¬тві» (1792), «Про піднесене» (1795), «Листи про естетичне виховання людини» (1795) та ін.
творчий досвід. На думку Шіллера, у художньому творі втілюються світоглядницькі ідеї митця, його власні почуття і міркування.
У подальшому проблема художнього образу привертає увагу Ф. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля, М. Чернишевського, В. Бєлінського, О. Потебні, Д. Лукача, а також сучасних науковців А. Єремєєва, Б. Га-лєєва, М. Кагана, В. Мазепи та інших дослідників, які вважали, що справжній художній образ виникає лише тоді, коли складається синтез антиномічних, тобто виключаючих одне одне понять суб'єктного та об єктного, раціонального та емоційного, типового та індивідуального.
Суб'єктно-об'єктний зв'язок є основою художнього тво¬ру у будь-якому виді мистецтва, адже дійсність – об'єкт в інтерпретації суб'єкта – художника перетворюється на нову, особ¬ливу реальність, народжену його фантазією.
Різні митці можуть у своїй творчості звертатися до одного й того самого об'єкта, але трансформований він буде через суб'єктивне світосприймання художника. Історія світової літератури і мистецтва володіє трьома яскравими прикладами інтерпретації міфологічного образу Землі: роман Е. Золя, повість О. Кобилянської і фільм О. Дов¬женка, в яких зазначений об'єкт став квінтесенцією, тобто сутністю творів і зумовив їх спільну назву.
Міфологічний образ Землі тлумачився французьким письменни¬ком у 1887 р., українською письменницею – у 1901 р. та українським режисером у 1930 р. фактично під одним кутом зору, що було викли¬кано надзавданням митців – показати існування містичного зв'язку 144
між Землею і людиною, який закладений на первинному рівні та по¬в'язаний з нездоланністю природного начала головних героїв. Водно¬час ці твори цілком самобутні, «проведені» через суб'єктивний світ їхніх авторів, що зумовлений специфікою національної самосвідо¬мості. Кожен з них посідає гідне місце у класиці світової культури.