Історичні закономірності розвитку мистецтва

Мистецтво Відродження (XIV–XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов'язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого – це період яскра¬вих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досяг¬нення у галузі живопису – розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Від¬родження було зумовлено його надзавданням – абсолютизацією люд¬ської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтво¬ренням емоційно-чуттєвого стану суб'єкта.

Мистецтво Нового часу (кінець XVI – перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов'язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класи¬цизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає по¬штовх до об'єднання у межах конкретно-історичного періоду худож¬ньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.Мистецтво другої половини XIX – XX ст. Цей період позначе¬ний інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

*'Антропоморфізм (від грец. ап(/ігоро5 – людина і тогрНе – форма) олюднення зовнішніх сил природи та міфічних істот.

141

Закономірності розвитку мистецтва грунтуються на принципі історизму, що відкриває можливість показати логіку формування його основних структурних елементів, підкреслити їхній безпосередній зв'я¬зок з конкретним історичним періодом, наголосити на тому, що поняття «канон» пов'язане з добою середньовіччя; поняття «стиль» виникає у часи Відродження; «художній образ» стає наріжним поняттям у мистецтві XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюється із строкатим мистецьким рухом XX ст.

Мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує за¬гальні закони мистецтва, його предмет, основні струк¬турні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.

ПРЕДМЕТ МИСТЕЦТВА, ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ, ЗМІСТ І ФОРМА

Предметом мистецтва є людина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів.

Предмет мистецтва. Художній твір створюється і функціонує в умовах певного способу життя суспільства.

Як відомо, усі форми суспільної свідомості мають спільні риси, адже вони розвиваються під впливом конкретних історичних умов, залежать від економічного розвитку, пов'язані з певною політич¬ною ситуацією. Водночас кожна з форм суспільної свідомості має свій предмет, що осмислюється з урахуванням її специфічних особ¬ливостей.

Мистецтво – це одна з форм суспільної свідо¬мості, специфіка якої полягає у пізнанні і відобра¬женні дійсності в конкретно-чуттєвих образах.

Це дає митцеві можливість осмислити світ, розкрити внутрішній стан своїх героїв, мотиви їхньої поведінки, особливості характеру, тоб¬то дати художньо-естетичну оцінку зображеному. Отже, митець виконує

142

один з найголовніших своїх обов'язків – формує систему естетичних цінностей, які, впливаючи на людину, дають їй можливість для духов¬ного і морального удосконалення.

Характерною особливістю мистецтва, що відрізняє його від інших форм суспільної свідомості, є емоційно-чуттєве начало, яке стиму¬лює митця до створення, а аудиторію до сприймання художнього тво¬ру. Адже надзавданням мистецтва є не фіксація подій, а філософсько-естетичне осмислення зображуваного, інтерпретація характерних про¬цесів та явищ через систему художніх образів, що у сукупності створю¬ють естетичну атмосферу, яка захоплює почуття і розум людини.