Історичні закономірності розвитку мистецтва

Логіка еволюції мистецтва пов 'я-зана з конкретно-історичними пе¬ріодами розвитку цивілізації.

Воно проходить шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини XIX– XX ст.

Доісторичне мистецтво. До питання виникнення мистецтва зверта¬лися представники різних галузей науки – історики, археологи, філософи, мистецтвознавці, їхні наукові інтереси зосереджувалися на різних аспек¬тах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово

139

важливими. Перша проблема була пов'язана з питанням часу виникнен¬ня мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної лю¬дини ототожнюються з 40–20 тис. до н. е. Друга проблема – це причина появи мистецтва. З цього приводу існує значна кількість теоре¬тичних міркувань, зокрема концепція Г. СПЕНСЕРА (1820–1903), що отримала назву «теорії надлишкової енергії». Англійський філософ порівнював поведінку тварин, їхні забави з діями доісторичної людини. Тваринні забави, на думку Г. Спенсера, стимулюють «надлишок» енергії. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини. Аргументи дослідника дещо дискусійні, адже не можна не враховувати складність умов життя доісторичної людини, внаслідок чого її вік ледь переходив межу ЗО років, але «теорія надлишкової енергії» посідає важливе місце в структурі існуючих з цього приводу концепцій.

Велике значення в контексті європейської естетики має точка зору відомих німецьких дослідників первісної культури Е. Гроссе і К. Бюхера, які вважали тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання джерелом походження мистецтва і вибудовували своєрідний ланцюг етапів творчої діяльності людини доісторичної доби:

До ідей Е. Гроссе і К. Бюхера звертався Г. В. Плеханов у

дослідженні «Листи без адреси», в якому підкреслював роль і значення утилітарної практично-корисної необхідності мистецтва як своєрідного засобу пізнання, виховання і формування почуттєвої природи людини.

Феномен доісторичного мистецтва був об'єктом теоретичного аналізу у працях Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держа¬ви»; 3. Фрейда «Тотем і табу», «Невдоволеність культурою»; Е. Б. Тай-лора «Первісна культура» та інших, де з різних методологічних позицій було розглянуто проблему походження мистецтва.

Специфічна особливість мистецтва доісторичної доби – це його синкретичний характер, що поєднував водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною* метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов'язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах

*Магія (від грец. тауа) – первісна форма релігії, в основу якої покладено чаклунство.

140

стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм* давньогрецької та давньо¬римської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визна¬чили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

Мистецтво середньовіччя (IX–XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконува¬ла функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на роз¬виток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.