Історична динаміка функцій мистецтва

Якщо звернутися до творів П. Мирного, І. Франка, В. Винниченка, М. Булгакова, А. Білого, чи зовсім наближених у часі – «Закону вічності» Г. Думбадзе, «Ста років самотності» Г. Маркеса, «Собору» О. Гончара, то не можна не помітити, що усім їм властиве осмислення найскладніших проблем минулого і сучасності. Письменники прагнуть розібратися, що ж відбувається з суспільством і культурою, якими є таємні пружини свідомого і підсвідомого в мотивах та вчинках людей, намагаються розкрити зв'язки внутрішнього, зовнішнього і навіть космічного світу, показати моральний стан суспільства у ставленні до проблеми добра і зла. Чи не здається переобтяженою ноша для мистецтва, надто для тих, до кого воно апелює–широкого читацького загалу? Але справа у тому, що для мистецтва існує, оберігаючий його закон високої художності, елементу гри, відчуття розкутості і свободи, які спонукають до того, щоб крізь себе побачити світ і дати його у співпереживанні людству.

Мистецтво має неповторну в своїх потенційних можливостях властивість бути поліфункціональним. Таких функцій налічується загалом понад два десятки. Перш ніж бодай найстисліше зупинитись на кожній з основних, поставимо перед собою запитання: чи правомірне таке розщеплення цілісного призначення мистецтва на окремі його частки-функції? І чи існують вони взагалі, коли за традицією в естетиці могли виділятися тільки ті функції мистецтва, які виходять з основних сфер людської діяльності, тобто пізнавальна, виховна, як засіб спілкування та вітальна (гедоністична)? Тоді виникає інше запитання: на якій підставі можуть бути проігнорованими всі інші функції, якщо вони насправді існують? На деяких варто зупинитися конкретно.Щодо пізнавальної функції, яка посідає особливе місце, то про неї говорилося досить докладно, коли йшлося про особливості і переваги мистецтва як засобу набуття знань. А от евристична функція передбачає розвиток за допомогою мистецтва творчих здібностей, синтез художності а практичною діяльністю людини. «Яскраво творче ставлення до науки,– висловлювався М. Бердяев,– до філософії, суспільного життя, моралі вважають художнім» 27. Мистецтво концентрує в собі творчий досвід людства, талант особистості і, в свою чергу, служить стимулом у розкритті творчих потенціалів, допомагає переносити цінності в життєдіяльний процес. Воно пробуджує сподівання на творче піднесення людського духу. Виділяється окремо гедоністична функція. Як доведено практикою, нічим рівнозначно не може бути замінена духовна втіха і радість, коли відбувається зустріч з художнім відкриттям. Мистецтво називають святом піднесення людини над буденністю, а це і є одним з найреальніших засобів привернути інтерес публіки своєю досконалістю форми, думки, щирістю почуттів, висотою художнього таланту, принести людям радість і втіху. Зрозуміло, що втіха тут особлива, співтворча. Зішлемося на приклад. Коли в середині XIX ст. вийшла збірка поезій Уолта Уітмена «Листя трави», якій судилося стати духовним символом Америки, видатний філософ Р. У. Емерсон так висловив з цього приводу своє захоплення і радість: це «найдиво-вижніший зразок розуму і мудрості, який до цього часу було створено Америкою. Читаючи цю книгу, я відчуваю глибоке почуття задоволення, яке завжди охоплює нас при зустрічі з могутнім талантом». Ці думки, висловлені авторові збірки «Листя трави», вказують на головне, що може принести радість і задоволення. «Я захоплений свободою і сміливістю Вашої думки,– говориться в тому ж листі.– Ваша поезія, як і належить, незрівнянна і за задумом, і за способом вираження». Емерсон, як сучасник і один з перших, хто оцінював поетичні відкриття Уітмена. справді не помилився у своїх захопленнях, як і в тому. «що цей промінь сонячного світла не був обманом зору». Подібні думки могли належати іншим авторам, до того ж про інші твори. Мистецтво взагалі потребує духовної підтримки й ентузіастичних почуттів тих, хто його сприймає. Але тут самий по собі напрошується висновок про те, що для насолоди мистецтвом, для розуміння його необхідні знання, а відтак і зустрічні душевні поривання.

Естетична і катарсистична функції мистецтва близькі між собою, оскільки означають почуттєвий стан і духовне очищення особистості; вони неодмінно повинні бути притаманними кожному акту мистецтва в утвердженні свободи і чистоти ідеалу. Катарсис з допомогою мистецтва звільняє від негативного стану і надає можливість прийти від граничних зі стресовими переживань до своєрідного вивільнення і гармонії самопочуттів. Саме через ці властивості мистецтво здатне виконувати релаксаційну (зняття напруги) місію. Особливо ж виснажлива, нерідко одноманітна у своєму автоматизмі праця конче потребує включення в буття художніх образів, образотворчих стосунків з мистецтвом та піднесеністю музики. Отже, мистецтво аж ніяк не позбавлене і свого практичного призначення у повсякденних турботах, у створенні естетичного середовища. Виконуючи також прикрашувальну функцію з найдавніших часів зародження здібностей естетично бачити і відчувати світ у праці і побуті, мистецтво так і не полишило остаточно цей своєрідний синкретизм.У свободотворенні також маємо своєрідну функцію мистецтва – воно допомагає людині піднятися над повсякденним тяжінням турбот і відчути себе вільною. Вся складність турбот і проблем ніби переходить у інший вимір. Видатний педагог Д. Ушинський стверджував, що усю насолоду від спілкування з мистецтвом повною мірою можна пізнати тоді, коли ти відданий праці і турботам. Мистецтво звільняє, надаючи можливість перенестися в інший світ (кольорів, звуків, природи, поезії, музики тощо). Суб'єктом усіх драм і напруг стає хтось інший, трансцендентний по відношенню до вашого «Я», звільняючи його для виключної духовності, творчості, самозаглиблення в таємничість підсвідомого і радісного розрядження психічної напруги. Нерідко можна почути, що мистецтво, мовляв, слугує сферою втечі у світ ілюзій, фантазії, вимислу і ефемерності, що так далекі від справжнього, реального переживання. Але й тут нема нічого осоружного для самого мистецтва та його розуміння, бо одна з притаманних йому функцій – бути засобом звільнення від напруги і втоми. Музика надає творчих сил, тому що вона гармонізує почуття, привносячи ритм і лад, підносить душевний стан; поезія, архітектура, ужиткове мистецтво здатні давати світло, мажорність, а можливо й більш складні почуття, вільні від прагматизму, від того тягара, що заступає велич життя і покликання людини. Мистецтво кличе до вічності найвищих цінностей буття. Саме завдяки йому людина на якийсь час звільняється від грубого матеріального тягара, від напластованості умовностей, щоб віч-на-віч зустрітися з величчю сущого, де неперебутною цінністю залишається творчий стан особистості. У Х главі «Сенсу творчості» М. Бердяев висловлює міркування про те, що «в художності є творча перемога... над тягарем необхідності. В художності людина живе поза собою, поза своїм тягарем, тягарем життя. Будь-який творчий художній акт є часткове перетворення життя. В художньому сприйнятті світ дається нам вже просвітленим і звільненим, у ньому проривається людина крізь тяготу світу» 29.