Історична динаміка функцій мистецтва

Сама по собі проблема функцій мистецтва – це розгорнута широко, за простором і часом, життєдіяльність суспільства в сфері художньої культури. Практично неможливо встановити межі дій і впливу мистецтва, а відтак – й межі інтересів окремої людини і людства в цілому. Мистецтво, як і будь-яка інша суспільна форма свідомості, здійснює певне своє призначення у відповідності з його специфічними можливостями, зумовленими як багатством життєдіяльності людини, так і видовими засобами художнього відображення.

Функція мистецтва багатогалузева за різновидами своєї дієвості в різних сферах буття; вона історично змінювана в онтологічному значенні з огляду на існуючі соціолого-мистецтвознавчі, філософські та естетичні її концепції. Розгляд функцій мистецтва – це також одне із можливих пізнань його сутності.

Про те, що мистецтво має величезну силу впливу на людину, знали ще здавна; що воно може перетворити внутрішній моральний і психічний стан, говорилося з тих часів, коли з'явились такі поняття, як «музичний етос», трагедійний «катарсис», повчальні байки Езопа, сатира Арістофана, Плавта, Теренція. В поемі Гесіода «Роботи і дні» маємо систему порад: «Слухайся голосу правди та й думки не май про насильство»; «Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо, той справедливість порушив, самого себе. загубивши»; «Мисливши щастя тобі, я скажу, нерозсудливий Персе, навіть громадою легко дійти до пороку легкого» 18. У самому своєму зародженні мистецтво мало практичне призначення, навіть не як мистецтво, а як найближчий і найпряміший засіб певного переконання вірити в істину, моральну справедливість, досягнення спритності в діях.

Якщо перераховувати функціональні можливості мистецтва, то їх потрібно буде назвати чимало і від цього не зменшиться, а збільшиться питань щодо того, яка природа функцій мистецтва. Передусім про сумірність цих функцій (більша–менша). Чому саме їх стільки, яким чином міняється їхня роль і значущість? Чи будуть вони завжди. Що є системотворенням у синтезі цих функцій? Що є прямою, а що лише опосередкованою функцією мистецтва?

Не прагнучи до встановлення черговості, перечислимо ті функції, які найчастіше ставали предметом аналізу з тією чи іншою мірою переконливості: пізнавальна, виховна, практично-утилітарна, евристична, прогностична, релаксаційна, терапевтична, компенсаторна, культуро-творча, знаково-комунікативна, інформативна, гедоністична, розважальна та ігрова. Незважаючи на умовність поділу і певні незгоди між теоретиками в тому, скільки ж взагалі має бути функцій мистецтва та які в ньому потенційні можливості–усі названі функціональні ознаки (в цьому немає сумніву) доповнюють одна одну, їх не можна ні спростувати як неіснуючі взагалі, ні визнати якусь або кілька генералізованими, тобто такими, що здатні перебирати на себе всю діяльнісну силу мистецтва.

У чому полягає взаємозумовленість сутності і функцій мистецтва? Почнемо із соціальних функцій – однієї з корінних проблем естетики. Йдеться, по суті, не лише про вияв функціональних можливостей мистецтва у найрізноманітніших сферах життя суспільства, а й про походження, соціально-історичну детермінованість художньої творчості людини як людини. Набуття людством здатності художнього осягнення світу – це наслідок якісних стрибків еволюційного процесу, накопичення власне людських властивостей, які дістали вираження як у самій соціальній потребі, так і в зафіксованості цієї потреби в органах, здатних до створення мистецтва. Соціальна потреба мистецтва і генетична основа його виникнення нероздільні. Функція мистецтва породжена на одному з кіл розвитку потреб соціалізації індивідуальних властивостей та поведінки людини.

Мистецтво – такою ж мірою плід діяльності людини, як і спосіб незмінного духовного творення людського буття. Головним фактором біологічної еволюції людини був вплив соціальних потреб. Відбувалося здійснення «генетичної програми», яка могла б відповідати необхідності, породжуваної формуваннями відношень. Дедалі помітнішим ставало наростання соціологізації біологічних властивостей у поведінці людини.В утвердженні повноти людських властивостей поруч з виробничою діяльністю, мораллю, фізичним вдосконаленням виникло мистецтво як генетичне невід'ємна риса людини. Говорячи про те, що воно – продукт соціальних вимог, які постають перед індивідом у процесі закріплення досвіду і навиків екзотеричним (зовніпредметним) способом, у процесі соціалізованих форм спілкування, а потім і функціонування сформованої цілісної системи культури, ми водночас не повинні випускати з поля зору і якості об'єктивно формованих психічних властивостей поведінки, які вимагають упорядкування (гармонізації) відношень індивіда і середовища. Людині з найдавніших часів властиве прагнення до зовнішнього упорядкування форм, які набували самоцінної значущості. З цього приводу цікавими, на наш погляд, є думки дослідника П. Куусі: «Потребою в красі і ясності ми повністю зобов'язані нашій унікальній нервовій системі». Він звертає увагу на те, що різноманітні і багаточисленні сигнали, які постійно отримують органи чуттів, злились би в суцільний хаос, якби нервова система їх просто реєструвала. Перш ніж проаналізувати і використати, їх необхідно організувати, упорядкувати, надати їм належної естетичної форми. «Все це входить,– робить висновок автор,– у завдання нервової системи. Наш зір фіксує форми навколишності. Відбувається незмінна організація поля свого зору, в якій ми прагнемо до простоти і ясності». П. Куусі додавав до цього, з чим погоджується багато відомих дослідників, що десятки тисяч років тому різні племена мисливців і збирачів незалежно одне від одного використовували у своїх прикрасах і наскельних малюнках одні й ті ж геометричні форми – кола, трикутники, спіралі, паралельні лінії. І це свідчить про певну «однаковість розуміння прекрасного, так само, як і в єдиній мовній структурі виявляється спільність походження всіх представників людського роду»; «протягом усієї еволюції людина прагнула зробити середовище мешкання приємним, чистим і красивим» 19.