Сприйняття мистецтва

Мистецтво не могло б створюватися й існувати, якби той, хто дає йому життя, не сподівався на те, що воно сприйметься кимось іншим і набуде чинності. Серед різних форм людської діяльності статус художнього сприйняття особливий. У певному розумінні він навіть вирішальний, бо мистецтво живе не лише створенням нових духовних цінностей, а й незмінним відтворенням його у сприйнятті. Впливаючи на психологію і свідомість, задовольняючи допитливість і даючи пізнання, воно здатне водночас включати реципієнта в дійство, надавати йому можливість думати і спілкуватися.

Незмінюваність вже існуючого конкретного художнього твору аж ніяк не означає безповоротність втрати ним активної дії, динаміки зміни функцій і сприйняття реципієнтом. Питання стосується не стільки онтології (його буття у фіксованій формі і стилі), скільки соціології і психології самого часу, постійних культурно-історичних змін у суспільстві. Відтак, поруч із свіжими художніми відкриттями триває нове прочитання ще не пізнаних раніше цінностей мистецьких здобутків попередніх епох. Адже міняється і самий реципієнт. Він змінюється під враженням від усього побаченого і почутого у новоутвореному симбіозі культур. Але ж людство як символічний чи загальний реципієнт такою ж мірою впливає на спосіб художнього мімезису (від гр.–наслідування, наслідування дійсності).

Сприйняття мистецтва можна розцінювати не як додаток до загальних існуючих теорій, в яких розкривається сутність мистецтва, і не як розрізнені емпіричні факти почуттєвого, соціологічного, психологічного чи якогось іншого характеру, виявлені у взаємозв'язках людської діяльності і .мистецтва, а як самодостатню, науково і методологічно обгрунтовану органічну частину ф'їлософії культури, всезагальних ідей філософської естетики. Стає зрозумілою виняткова важливість підходу до розгляду цієї проблеми з погляду того, що у кінцевому підсумку будь-які зусилля стосовно примноження художніх надбань, цивілізаційних можливостей оцінок всього попереднього художнього досвіду втрачають сенс, якщо руйнується сама мета, якою є умотивована дія естетичної здібності, висока духовна потреба реципієнта, в ролі якого можуть виступати як окремі особи, так і цілі суспільні групи. Досить сказати, що протягом усіх століть розвитку і змін у напрямах художніх процесів, наповнення їх відповідним змістом вирішального значення набували три основних чинники –епоха з усім її детермінізмом і культурно-історичними передумовами, митець та реципієнт.

До попередніх зауважень варто додати ще й те, що протягом усієї історії свого існування мистецтво супроводжувалось ідеями художньої міри у сприйнятті і розумінні його: виховання і катарсис (очищення) в аристотелі-вському тлумаченні впливу на людину античної трагедії; утвердження християнської ідеології у сприйнятті мистецтва в епоху середньовічних культових споруд, ікон, обрядових музичних творів; сприйняття мистецтва як засобу формування смаку; сприйняття як «естетичне бачення»; художньо-емоційний контакт; «сугестія».

Процес художнього сприйняття в широкому розумінні освоєння мистецьких цінностей за допомогою активної діяльності реципієнта має свої закони, вимагає знання «мови» мистецтва, творчої співпраці, розвинених здібностей і смаку, естетичного досвіду і психологічної зосередженості на об'єкті сприйняття. Не менш важливими є володіння концептуально-історичним підходом у сприйнятті та оцінці художніх явищ, здатність людини вдосконалювати власну почуттєву культуру, підвищувати рівень естетичного судження.

Художнє сприйняття характеризується загальними закономірностями сприйняття як відображення предметів і явищ у сукупності всіх їхніх властивостей і частин при безпосередньому впливі на органи чуттів. Найважливіші особливості сприйняття – чуттєва безпосередність, цілісність, усвідомленість, «переживання предмета» –є неодмінними в художньому сприйнятті. Останнє вимагає відповідних навичок і розвитку здібностей, воно залежить від психологічних та деяких інших, в тому числі соціальних, морально окреслених, передумов.

Сприйняти твір мистецтва – це означає проникнути в таїну його багаточисленних семантичних відтінків настільки, щоб пройнятися емоційністю і уявою, співпереживати, тобто перетворити інформативний процес у творчо продуктивний. Крім того, увесь складний психофізіологічний механізм сприйняття і «бачення» художності як такої у мистецтві не залишається ізольованим від культурного і соціального середовища, його впливу на поведінку індивіда. Тобто він настільки ж детермінований передумовами щодо характеру сприйняття світу людиною, наскільки визначальними залишаються закони чуттєвої диференціації відношень з навколишнім середовищем, включаючи світ художніх цінностей.Маючи власні закони та особливості, сприйняття мистецтва входить у більш загальну систему його розуміння і сутності, відображаючи і несучи в собі інші різнобічні елементи культури. Осягнення їх органічної цілісності, своєрідної перехідності з однієї якості в іншу надаС можливості зрозуміти природу сприйняття мистецтва в найрізноманітніших його проявах.

Слід передусім зазначити, що сприйняття мистецтва найнезаперечнішим чином входить у контекст функцій і впливу художньої культури на процес формування масової суспільної і особистісної самосвідомості, збереження і витончення естетичних потреб, концентрації' творчої енергії в індивіді. Торкаючись функцій мистецтва в їх розгалуженому багатоаспектному значенні, ми тим самим більше акцентуємо увагу на можливостях мистецтва як суспільне впливової інституції і лише опосередковано передбачаємо самий факт сприйнятості його.. Коли ж ми звертаємося до безпосередньо розгорнутого розуміння сприйняття мистецтва, то на перший план виходить розкриття сутності суб'єкта сприйняття, його психологічний стан з усіма інтелектуальними, емоційними, продуктивно-творчими виявами. Адже сприйняття – це ще не кінцевий підсумок впливу мистецтва, а важлива його передумова: можуть так і залишатися нездійсненими задум митця чи його наміри, якщо не відбулося цього завершального акту у повному розумінні – не просто репродукованого повторення, пасивного наслідування, досягнення справжності мистецтва в тому іншому, хто є реципієнтом, тобто естетичним суб'єктом художньої співтворчості.