Технологія етнокультурного виховання школярів

У середовищі носіїв ТНК залучення дітей змалку до трудового життя дорослих сприяло їхній природній соціалізації і етнокультурному вихованню. Ми намагаємося у сучасних умовах використовувати той же соціокультурний фактор середовища. Коло однодумців, дітей і дорослих, захоплених соціально значущою справою, суттєво впливає на формування і розвиток особистості.

Створення середовища, що живить інтерес учнів до народної творчості, є важливим педагогічним завданням і умовою впровадження технології етнокультурного виховання. Для формування такого середовища особливо плідною є організація фольклористично-етнографічних таборів і етнокультурних заходів різного рівня. Діти із захопленням беруть участь у фольклористично-етнографічних експедиціях, занурюючись у стихію народного буття. У такому середовищі школярі знаходять друзів, навчаються розв’язувати конфліктні ситуації, з’ясовувати стосунки, нести тягар обов’язків. Вони опановують засоби побудови рівноправних стосунків у міжособистісному спілкуванні, навчанні, праці. Ми ж намагаємося зробити це «розвиваюче середовище» таким, щоб підлітки прожили цей кульмінаційний момент свого життя у його чистих, культурних формах. Етнокультурні заходи дають можливість учням випробувати і ствердити себе у різних видах фольклористично-етнографічної діяльності.

Сучасна педагогіка виходить з того, що процес виховання — це не прямий вплив на вихованця, а «соціальна взаємодія різноманітних суб’єктів: індивідуальних (конкретних людей), групових (мікро груп і колективів), і умовно соціальних — інститутів виховання» [7, 166]. За допомогою такої «соціальної взаємодії» люди навчаються ефективно працювати і співпрацювати у певних соціальних групах, реалізуючи свій творчий потенціал.

Для впровадження технології етнокультурного виховання є необхідною спеціально створена відкрита соціально-педагогічна система як «постійно функціонуючий взаємозв’язок і соціально-педагогічна взаємодія компонентів (суб’єкта, об’єкта, соціальних груп, механізмів взаємодії), що відбивають особливості існування даної системи у часі і в умовах реальної соціальної дійсності, забезпечують їх єдність і узгодженість у соціально-педагогічній діяльності, сприяють саморозвитку (компонентів, механізму функціонування і системи в цілому) та спрямовані на досягнення певної мети» [8, 265]. В нашому дослідженні компонентами соціально-педагогічної системи є учні основної і старшої школи, педагоги-народознавці, окремі носії традиційної народної культури, фольклорні і фольклористичні гурти, культурологічні об’єднання (Рис. 3.).Основними механізмами взаємодії компонентів соціально-педагогічної системи є творча співпраця і струмінь виховної інформації, на основі якої «вихованець будує або перебудовує свої стосунки, установки, переконання — все те, що ми узагальнено називаємо позицією його особистості» [9, 11]. Суттєвий виховний вплив здійснює також соціальне середовище. Цілеспрямований виховний процес, у якому очікується конструктивне реагування вихованців, передбачає отримання зворотної інформації про ефективність виховних дій. Система існує в час державотворення і перебудови системи освіти, в соціокультурному просторі

Слобідського краю, в Харківській українській гімназії №6, в закладах освіти і культури, з якими співпрацює етнокультурний центр у галузі фольклористично-етнографічної діяльності (Харківський обласний центр народної творчості, Харківська обласна станція юних туристів, Харківське обласне відділення Українського фонду культури та ін.).

Така відкрита соціально-педагогічна система існує в умовах реальної соціокультурної дійсності — на теренах Слобідського Краю, взаємозв’язок і соціально-педагогічна взаємодія компонентів сприяє саморозвитку системи і спрямована на етнокультурне виховання підростаючого покоління.

Як зазначено вище, технологію виховання окреслюють принципи практичного втілення закономірностей формування особистості. Такими головними принципами виховання засобами фольклористично-етнографічної діяльності ми вважаємо:

1.принцип соціальної спрямованості ФЕ діяльності, що ґрунтується на закономірній залежності ФЕ діяльності від потреб суспільного життя і педагогічної практики.;

2.принцип системно-комплексного підходу до ФЕ діяльності, що відбиває як об’єктивну закономірність поліфункціональність ФЕ діяльності, об’єктом якої є українська ТНК в її різноманітних проявах.;

3.принцип оптимальної організації ФЕ діяльності, що відбиває таке закономірне явище, як цілісність реального світу, взаємозв’язок, взаємообумовленість його складових частин, єдність соціального життя і творчої діяльності людини, єдність мети, завдань, змісту, методів ФЕ діяльності.;