Технологія етнокультурного виховання школярів
Ознайомившись з досвідом етнокультурного виховання дітей у Польщі, Білорусі, Росії, Литві, яким ділилися представники цих країн на міжнародних конференціях і симпозіумах, а також спираючись на власний досвід, 1992 року автором статті було запропоновано створити етнокультурний центр (ЕКЦ) в українській гімназії №6 м. Харкова. Ця ідея знайшла підтримку з боку директора гімназій О. М. Зуб. ЕКЦ було упоряджено з метою координації зусиль педагогічного колективу, спрямованих на вирішення проблем етнокультурного виховання і соціалізації гімназистів, а також надання методичної допомоги педагогам-народознавцям. Насичення уроків гуманітарної спрямованості народознавчими елементами, а також викладання таких дисциплін як «Народознавство», «Основи етнології і фольклористики. Традиційно-побутова культура Слобожанщини», «Художня праця», дозвіллєва навчально-виховна робота у фольклористично-етнографічному гуртку «Мережка» та інших гуртках етнокультурного центру української гімназії №6 дозволяли знайомити учнів з унікальною традиційною народною культурою України і Слобідського краю.
Основним засобом етнокультурного виховання особистості у нашому дослідженні є цілеспрямована діяльність школярів загальноосвітньої школи, що пов’язана з засвоєнням, дослідженням української традиційної народної культури і відтворенням найкращих зразків народного мистецтва. Таку діяльність ми називаємо фольклористично-етнографічною (ФЕ). Підкреслимо, що фольклористично-етнографічна діяльність не є такою без збирацької діяльності, тобто без участі школярів у наукових фольклористично-етнографічних експедиціях з метою вивчення української традиційної народної культури.
Суспільна думка виробила погляд на фольклористично-етнографічну діяльність як на сукупність різних видів діяльності, до яких, у першу чергу, належить збирання фольклорно-етнографічних матеріалів, а також підготовка їх до публікації, видання цих матеріалів і фонографічних збірок, якщо збирач записував музичний фольклор. Сфера фольклористично-етнографічної діяльності розширюється за рахунок наукового аналізу зібраних матеріалів і виконавської діяльності з відтворення різних видів народного мистецтва.
Залучення дітей шкільного віку до української традиційної народної культури відбувається у процесі комплексної фольклористично-етнографічної діяльності, основними складниками якої ми вважаємо: учбово-пізнавальну, експедиційну, науково-дослідну, виконавську, художньо-практичну.
Експедиційна діяльність є вихідною, зібрані фольклорно-етнографічні матеріали забезпечують здійснення інших видів фольклористично-етнографічної діяльності. Що стосується такої діяльності школярів, то вона охоплює усі види дозвіллєвої діяльності. Учбово-пізнавальна діяльність передбачає оволодіння знаннями українознавчого спрямування з першого до випускного класів і належить до дозвіллєвої, коли відбувається поза навчальним закладом у формі самоосвіти з метою етнокультурного самовиховання особистості.
Експедиційна діяльність школярів, що ґрунтується на принципах наочності, локальності, самодіяльності або соціокультурної активності, забезпечує поглиблення набутих знань і зв’язок з реальним життям. Учнівські фольклористично-етнографічні експедиції формують потребу набувати досвід науково-пошукової роботи, що спрямована на оволодіння скарбами традиційної народної культури, і сприяють підвищенню ефективності морального, розумового, художньо-естетичного і фізичного самовиховання. Фольклористично-етнографічна діяльність спонукає учнів розглядати факти і явища соціально-культурного життя у взаємозв’язку і взаємодії, робити їх порівняльний аналіз і висновки. Це найвагоміший чинник етнокультурного виховання і соціалізації школярів. Учні беруть участь у важливій державній справі, роблять свій внесок до одного з актуальних напрямків етнографічної науки - регіональних історико-етнографічних досліджень.Виконавська діяльність передбачає відтворення і репрезентацію яскравої і самобутньої фольклорної традиції, що є здобутком національної культури. Фольклористично-етнографічні експедиції є необхідною ланкою роботи фольклористичних гуртів, що займаються виконавською діяльністю, бо хоча при розучуванні репертуару можна звертатися до писемних джерел і аудіозаписів, такий шлях не має бути визначальним, поки існує усна традиція в краї. Досліджуючи проблеми репрезентації фольклору, С. Й. Грица пише: «Друкована література неспроможна відтворити найголовнішого — »виконавської аури«, голосових тембрів, агогіки, виконавського нюансування, без чого сам текст пісні, інструментального драматичного твору стає обезкриленим, позбавляється струму душі. Автентика фольклорного зразка означає більшу відповідальність способу мислення середовища, його світоглядним, мовним, ментальним, структурно-семантичним ознакам» [3, 7].
Науково-дослідна діяльність школярів передбачає поступове оволодіння ними методами науково-дослідної роботи. Школярі набувають досвід роботи з літературою, архівними матеріалами, оволодівають уміннями і навичками спілкування з носіями ТНК і проведення сеансів запису, навчаються складати реєстр, розшифровувати фонозаписи, систематизувати фольклорно-етнографічні матеріалі. Під керівництвом учителів або викладачів вузів юні дослідники пишуть наукові роботи з питань етнографії, фольклористики, мовознавства, мистецтвознавства, краєзнавства, з якими виступають на учнівських і студентських конференціях, конкурсах-захистах науково-дослідних робіт учнів-членів Малої Академії Наук (МАН).