Християнська етика в моральному вихованні

Якщо сказане вище про природу духовності зорієнтувати у річище традиційно-християнського світогляду, то матимемо підстави дати таке остаточне визначення поняттю духовності: духовність — це зумовлена світоглядом і вірою скерованість людини до Авторитету Бога і до богоугодна трактованих ідеалів різних рівнів ієрархії цінностей, що стосуються релігійного, естетичного, морального, національного, громадянського, родинного, особистісного тощо життя людини.

Людина як істота соціальна у своїй поведінці потребує над собою Авторитету. Для того щоб утвердилась людська індивідуальність, людська особистість має усвідомлювати свій зв'язок з началом вищим, ніж вона сама, вона повинна визнати існування іншого, Божественного начала. Щоб усвідомити себе, людині потрібно визнати і не себе. Якщо ж таке усвідомлення чогось Вищого відсутнє, то людина зосереджується на власному “Я”, а згодом відгороджується від світу, замикається у власному гетто. На все, що виступає як “не Я”, вона дивиться зневажливо, бачить його мізерним, жалюгідним, не вартим її уваги. Так формується егоїст, якого чекає важке життя, бо, як йому здається, нікчемні люди навколо нього, не бачать його “величі”, “значущості” і “заслуг”, всі недооцінюють його.

Домінуючий в окремій людині егоїзм стає джерелом “епідемії” антропоцентризму, який, досягнувши “критичної маси”, стає хворобою суспільною, ба, навіть одержує певне обґрунтування у філософії абсолютних прав людини. Все індивідуальне визнається “святим” і недоторканим. Поняття нації, громади, родини зводиться у ранг засобу задоволення Індивідуальних прагнень, стає чимось менш вартісним, ніж окрема людина.

Альтернативою такого самовиховання і такого життя людини є ситуація, коли вона змалечку відкриває себе чомусь Вищому, найперше Богові Любові і Добра, трактує це Вище як головніше від власного “Я”. Визнання існування Бога логічно виключає спробу людини обожнювати себе з усіма наслідками такого підходу - гордині, гонитві за владою і впевненості у володінні істиною. Водночас це також веде до визнання рівності людей перед Ним, а відтак і рівності взагалі та до боротьби з расизмом, деспотизмом тощо. Це печаток її духовного становлення і мужніння. Саме це й мав на увазі Конфуцій, кажучи, що “людина міряється не з ніг до голови, а від голови до неба”.

Віра людини у щось Виїде від неї самої є сприятливим тлом для формування механізму її само регламентації у повсякденній поведінці, а відкритість душі зумовлює можливість і потребу її постійного очищення, образно кажучи, “провітрювання” і вимивання з неї егоїзму. Авторитет Творця стає головним критерієм ставлення людини до системи цінностей.

Орієнтуючись на такі засади, людина виробляє низку якостей, які характеризують її поведінку.

По-перше, вона постійно надає перевагу цінностям духовним над цінностями матеріальними, знаходить у собі сили протистояти природним, біологічним інстинктам і потребам, тримає їх під контролем, домінує над ними. Такі люди не нагромаджують багатства, не кохаються в речах, служать ідеалам. Крайньою формою такого служіння є образ Дон Кіхота.

Якщо ж духовні прагнення в людині поступаються тиранії прагнень матеріальних, то є підстави говорити про втрату людиною духовного стану.

По-друге, духовну людину завжди характеризує чіткий вектор її спрямованості, певна динаміка, прагнення наблизитись до свого ідеалу. Вона завжди в дорозі до кращого, що особливо помітно на її вчинках. Є підстави стверджувати, що саме духовність людини є головним чинником нарощування енергії дії, дає їй змогу перемагати труднощі, долати кволість і хиткість.

По-третє, націленість на Високе і Святе, назустріч Богові та богоугодним ідеалам, прагнення досконалості завжди благотворно впливає на розвиток таланту, здібностей, творчих сил людини. Вона часто відчуває співучасть у своїй творчій діяльності Сили Вищої. Відсутність же духовності і схильність служити егоїстичним цілям виснажує творчі сили людини, безпредметною стає її воля.

По-четверте, духовність озброює людину критерієм вибору цінностей. Якщо вона спрямована до Бога, то це дає їй “еталон Добра” і спонукає приймати ті цінності, які йому не суперечать, І відкидати все, що йому вороже.По-п'яте, як підкреслю,: відомий французький філософ Мішель Валеру, наявність духовної сфери Істотно розширює для людини можливості осягнення щастя. Коло П радості І задоволень виходить за межі споживацької, духовне щастя іноді - це єдина можлива його форма для людини, тому відчуття його для неї часто сильніше, ніж радість достатку чи успіху в суспільстві. Це щастя сумісне зі справедливістю, воно має особливу природу.