Християнська етика в моральному вихованні
Любити ворога — це протиріччя у рамках світської моралі. Але ж мати дитя своє любить не тільки тому, що воно ласкаве або користі від нього багато, а за те, що воно рідне.
Вона оберігає його, рятує від біди. Тільки християнин повинен любити і ворога, розуміти, що той, хто чинить зло, потребує спасіння, бо він у руках диявола. Промінням християнської ласки і світла маємо зігріти і оповити брата свого, який потрапив у біду.
Доцільно було б на уроці з'ясувати (наскільки це можливо відповідно до віку дітей) 13 главу першого послання Ап. Павла до Коринтян.
Такі риси християнської моралі, як послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана стануть зрозумілими, коли християнську любов доповнимо покорою. Без цієї якості неможливо уявити християнську мораль. Ісус Христос Свої заповіді починає словом про покірність: “...блаженні убогі, Царство Боже бо ваше” (Лук. 6. 20). Убогими у звичайному розумінні називаємо тих людей, які нічого не мають і просять допомоги в інших. Тут же мова іде про убогість духовну. Християнин (бідний чи багатий) повинен визнати свою недосконалість, тобто розуміти, що у ньому немає нічого від себе самого. Усе, що добре у нас, — від Бога. Від себе: самолюбство, блуд, гріховна гординя, яку Бог карає. Упокореним дає благодать.
Християнська убогість, покірливість поєднані з духовним плачем. Без нього покірливість неглибока. Як це побачити? Святі Отці-подвижники радили: почни у вічі дорікати людині за ті гріхи, за які вона сама себе покірливо засуджує. Якщо вона тихо без заперечення вислухає та ще й подякує, то її каяття було щире. Тому Господь і говорить: “Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви” (Лк. 6, 21). Цей духовний плач є страх людини, бо вона розуміє, що у гріхах віддаляється від Царства Божого.
ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностейФормування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякденності.
Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільне й особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу залучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.
Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.
У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі.
Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття на всій планеті. Останні глобальні прояви тероризму, анти цивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних процесів більше актуалізують проблеми аспектів моральності й духовності всього людства і кожної окремої людини.
У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.