Взаємозв'язки та взаємовпливи українського народного танцю і хореографії народів, які мешкають в Україні

Танець Ту-степ" ("Карапет") задаси сталій чіткій композиції, нескладним українським рухам (голубці, проходки, кружляння, прості повороти) е одним найулюбленіших танців на Україні. Цей танець під час Першої світової війни було завезено військовими моряками з Північної Америки, У подальшому варіанті його виконували в Україні й під популярні російські мелодії: "Коробочка”, "Страждання", "На річечці" тощо.

Історія та культура українців нерозривно зв'язані з історією та культурою слов'янських народів. В умовах Київської Русі сформувалась давньоруська народність. У творчому процесі, впродовж тисячоліть і віків переплавляючи та видозмінюючи культуру стародавніх народів, успадковане від давніх епох, спілкуючись з сусідами, беручи й віддаючи, давньоруський народ створив блискучу і яскраву, глибоку й багату, змістовну й самобутню культуру, яка стала основою культур українського, російського й білоруського народів.

Сусіднє територіальне місцеположення, спорідненість мов та близькість культур українців, росіян і білорусів, постійна взаємодія зумовили своєрідний розвиток їхнього танцює зального мистецтва.

Давньоруська хореографічна культура з її язичницьким джерелом дала українській народній хореографії багато народних ігор, розваг, танців, рухів. Деякі з них досі мають, наприклад, ідентичні назви, відрізняючись лише формою, характером і темпом виконання від російських і білоруських. За своїм змістом, жанровим і тематичним поділом українська хореографія має багато спільного також з болгарською, словацькою, польською. Справедливе зауваження К.Голейзовського, що на Україні, як і в росіян, словаків, танцюють навприсядки і роблять повзунці, однак національна форма, якою наділені ці колінця, у кожного з цих народів своя.

Віддаючи належне Я.Штеліну, який ще XVIII ст. у своїх працях дав надзвичайно точну характеристику російським танцям, можна заперечувати проти його твердження, що "український танець, власне, також належить до російського", що він включає в себе риси російського, польського і почасти англійського (зворотне па) танців. Сам же дослідник в іншому місці спростовує це Категоричне висловлювання, згадуючи про "веселий український танець", який "з рухах... різноманітний", па його виконуються "підстрибуючи", Російський же танець "складається не з підскоків, а з граційних та повільних рухів дами і частих глибоких нахилянь та випрямлень кавалера або ж його присідань, за яких ноги у колінах швидко випрямляються і знову згинаються".

Відтак, маючи багато спільного (особливо у лексиці), російська та українська хореографії уже за тих часів істотно відрізнялись.

Українська лексика поповнилась цілим рядом нових рухів: різноманітними дрібушечками, підкуйками тощо, які дещо змінились на новому національному грунті (дрібушечка з каблучка; дрібушечка з відкиданням ноги убік, варіанти синкопованих дрібушечок; біг з вибиванцем, виливанець - дрібушечка й т.д.). Схоже спостерігаємо і в оплесках. Аналізуючи їхню структуру, неважко упевнитись, що справа не в механічному перенесенні руху, скажімо, з російського танцю в український, чи навпаки, а в зовсім новій його інтерпретації, зв'язаній, передовсім, метроритмічною структурою руху, постановкою тулуба, рук, голови і манерою виконання в цілому. Українські чоловічі плескачі виконуються широко, без зміцнення ритму і синкопованих утворень, характерних, наприклад, російській танцювальній традиції. Винятком, звичайно, може бути спеціальне використання оплесків у плані своєрідного художньо-виражального засобу, що відповідає конкретному ідейно-тематичному завданню твору, його жанрові, як це маємо у хореографічній композиції "Моряки флотилії "Україна" П.Вірського.

З другої половини XVII ст., по возз'єднанні України з Росією, починає активно заселятись південь України російськими селянами, яких насильницьки переселяли за царським указом, або ж ті самі утікали, рятуючись від сваволі кріпосників та релігійних переслідувань. Так засновувались цілі поселення.

Найбільш цілісні етнічні масиви російського населення в Україні маємо на території колишньої Слобідської України. Сама назва є похідною від слова "слобода", що визначала пільги надавані російським переселенням.

Переселенці несли з собою і власну культуру. Деякий вплив російської хореографічної культури відчувається, приміром, у дніпропетровському гопаку (синкопотворення, зміщення акцентів у вибиваннях, дрібушечках, підкуйкач тощо). Внаслідок цього й жіночий танець тут більш різкий, ніж, скажімо, жіночі партії у танцях Київщини.Своєї черги, в Росії танцювали раніш, танцюють і тепер гопак, а особливо, козачок. Як відмічають російські дослідники С.Розумихін, К.Голейзовськнй та ін., після пісень на сімейних та громадських святах танцювали бариньку, голубця та російського козачка під гармонію, скрипку, балалайку, свірель. Вони справедливо підкреслюють російського, бо колорит, манера виконання відрізняються від українського козачка.