Взаємозв'язки та взаємовпливи українського народного танцю і хореографії народів, які мешкають в Україні
Взаємовідносини між хореографічними культурами народів сусідніх країн - одна з найцікавіших, але, на жаль, ще малодосліджених проблем. За інтенсивного розширення міжнародних зв'язків взаємовплив різних національних культур - річ цілком природна. Однак, такий взаємовплив спостерігаємо і в далекі часи, до виникнення народностей, становлення націй.
Взаємозв'язки, що зумовлюють взаємовплив хореографічних культур, мають принаймні три аспекти: побутування танців інших народів в Україні, чи, навпаки, українських - поза межами України у їхньому первісному вигляді; трансформація деяких народних танців на новому національному ґрунті; трансформація структурних елементів па і їх традиційної манери виконання відносно тієї: національної культури, з якої запозичено цей рух.
На Україні залюбки танцюють російські "Бариню", "Тимоню", "Комаринсьну", "Во саду ли в огороде" та ін, без переінтонузання, у їх первісному вигляді; білоруські "Крижачок", "Бульбу", особливо "Лявониху"; молдавські "Хору", ''Жок", "Молдовеняску"; польський "Краков'як"; угорський "Чардаш"; словацьку "Карічку" тощо. Водночас в Росії (особлгво на Дону, Кубані, у Бєлгородській та Воронезькій областях), Білорусі, Молдові, Польщі, Словаччині (зокрема в Пряшевському повіті) танцюють українські гопак, козачок, горлицю та ін.
Тут доречно зупинитись і на іншому аспекті - трансформації деяких народних танців на новому національному грунті. Це танці, що давно вже побутують в Україні, або ж прийшли до нас у недалекому минулому і завдяки великій популярності, зберегти попередню назву, композиційні форми виконання, зазнали значних змін як щодо танцювальної лексики, так і стосовно музичного супроводу, поступово набувають яскраво виражених національних рис. Передусім, все це стосується чеської польки, французької кадрилі, менше - польського краков'яка, мазурки, австрійського вальсу, північноамериканського ту-степу. За популярність польки, захоплення нею усіх прошарків населення засвідчує те, що у багатьох країнах світу вона стала суто національним танцем, джерелом натхнення для написання п'єс багатьма композиторами. Проте чи не найбільшого поширення полька набула я Україні. Тут створюються сотні, тисячі нових мелодій. Скажімо, лише в одному с.Зятківці Гайсинського району Вінницької області відомий фольклорист Гнат Танцюра записав 56 мелодій польок. Найбільш цікаві для виконання, оригінальні за музичного фактурою переходять за межі держави. Так, польки "Кокетка", "Військова", "Соловейко" танцюють і в Росії, і в Білорусі, і в Молдові.
Назви вказаних танців промовляють самі за себе, містять певну програму, її внутрішній зміст, який розкривається музичними засобами. У першій - ігрово-легковажний ритм, у другій - ритмічна структура похідних військових маршів, у третій - використовуються зображальні елементи - трелі, що нагадують солов'їну пісеньку. Деякі польки внаслідок історичних умов (воєн, міграції населення) прийшли на Україну з інших країв: "австрійська", "словацька", "молдавська" польки, а багато білоруських польок побутують в українському Поліссі, російських - на Слобожанщині.
Французька кадриль, яку пізніше назвали "Лансьє", в Україні отримала назву "Лінцей", "Ланець". За загальною композиційне ю формою побудови колишня "аристократична'' кадриль демократизувалась, нівелювалась, одержала суто національну лексику та музичний супровід. Нами подається опис танцю "Шалантух", де яскраво виявлені риси танців Рівненщини. Кадрилі побутують повсюдно, однак найбільше їх зустрічаємо у Київській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях.
Польський краков'як (походить від назви польського міста Кракова) дістав своє визнання ще з вертепних видовищ як музично-хореографічна характеристика поляків. У подальшому (у XIX ст.) краков'як набув великої популярності. Як бальний танець і виконувався у салонах, танцювальних залах, з часом перейшов у народний побут і, одержавши більш динамічну лексику, став улюбленим народним танцем.
Торкаючись взаємовпливів польської та української хореографії, зупинімось, бодай побіжно, на мазурці - танці етнічної групи поляків - мазурів, який раніш виконувався досить часто. Принагідне згадаємо хоча б весільну величальну "На добрий день", що виконувалась першим номером під мелодію мазурки.
Під час проведення першого семінару з української хореографії у Канаді нащадки лемків попрохали автора цього підручника поставити їм "лемківського мазура". Випадково натрапивши в архівах на ноти до танцю "Гоп-мазур" (ритм мазурки, а характер мазурки та гопака з характерними вигуками "гоп-гоп-гоп") і скориставшись ними, йдучи від характеру музики, нами створено танець під однойменною назвою, який став окрасою багатьох колективів Львівщини, Канади, США, Польщі. Цей танець існує у запису.
Подібна історія і з піснею "Женчичок-бренчичок", яка побудована в характерних ритмах мазурки й дістала своє визнання як танець.Австрійський "Лендлер", від якого походить сучасний вальс, був, як і полька, краков'як та мазурка, парним танцем. Завдяки цьому він набув розголосу в усьому світі. Без особливо істотних змін у лексиці, за винятком вальсування з підскоком, але вже під українські мелодії "Баламуте”, "Повій, вітре, на Вкраїну" та ін., він став надбанням і української хореографії.