Виникнення одягу та його основні функції

Район початкового поширення штанів охоплює саме ті місцевості, де з давніх-давен велося кочове господарство. Це - сухі степи й напівпустелі Центральної та Передньої Азії: Монголія, Казахстан, Іран, Аравійський півострів. При цьому в багатьох кочівників штани носили кочівники штани носили як і чоловіки так і жінки.

Спосіб життя, умови праці залежно від природних особливостей території, яку населяє той чи той народ, рівень розвитку техніки, культури, суспільний лад, політичні умови, історичні долі створювали своєрідні форми побуту кожного народу. Будучи здебільшого стійкими, специфічно властиві кожній народності особливості побуту виявляються наочно саме в костюмі. На прикладі нашої багатонаціональної країни можна переконатися, наскільки строкаті й різноманітні народні національні костюми. Все це свідчить про те, що, вивчаючи історію костюмів, необхідно враховувати вплив на їх розвиток особливостей національної культури і побуту. Дуже важливу роль у формуванні костюма відігравали ідеологічні фактори, і насамперед релігія. Активна у своєму намаганні підкорити свідомість людей, керувати їхньою поведінкою, всебічно впливати на суспільна життя, релігія накладала глибокий слід на побут. Це особливо відноситься до більш ранніх історичних періодів, коли недостатній розвиток наукових знань перетворював релігію на панівний клас суспільної ідеології. Християнська мораль проголосила гріховність плоті: про оголення тіла й виявлення естетичних форм фігури в костюмі не могло бути й мови. Майже весь одяг європейського середньовіччя /як жіночий так чоловічий/ аж до ХІУ ст. являв собою глухе, з довгими рукавами, закрите до шиї, неприталене вбрання, у жінок, як правило – завдовжки до п’ят. Під впливом релігійних приписів у магометан був поширений звичай закривати обличчя жінки, коли вона виходила на вулицю /І взагалі на людях/ спеціальним покривалом - паранджею, хусткою чи густою сіткою.

Серед факторів ідеологічного плану, які робили суттєвий вплив на розвиток костюма, слід згадати й про суспільну мораль та етичні норми поведінки, що складалися незалежно від релігії.Уявлення про пристойне і непристойне, про скромне і нескромне в усі часи і в усіх народів відігравало дуже важливу роль у процесі створення костюма. Суспільні норми поведінки, так само як моральні принципи, що лежать в основі цих норм, не тільки з’являються, видозмінюються, зникають у процесі загального історичного розвитку суспільства, а й відособлюються в тому чи іншому соціальному середовищі, формуючи класову, станову, а іноді навіть вузько групову мораль. Звідси те, що здається непристойним в одному суспільному колі, може не викликати ніяких нарікань і подиву в іншому середовищі, де панують свої власні поняття про мораль і норми поведінки. З давніх-давен на Русі вважали непристойним для заміжньої жінки з'являтися на людях простоволосою. Тому і проста селянка, і бояриня повинні були ховати волосся, обов’язково прикриваючи голову, тоді як дівчатам дозволялося ходити з непокритою головою. Пізніше (наприклад в ХІХ ст.), цей звичай продовжував побутувати, хоч був уже менше поширений (лише в народі, серед селянок), а серед дворянок і навіть заможних городянок його давно забуто: носили вже різноманітні відкриті зачіски, запроваджені європейськими міськими того. Найбільш показового прикладом історичної мінливості, умовності моральних поглядів і етичних норм, що впливали на костюм, може бути, скажімо, таке. У давньоєгипетському, античному та Індійському костюмах (аж до сучасних форм) можна спостерігати оголений та напівоголений торс, а також звичайним є оголення руки та ноги як цілком природне явище. У нашому сучасному костюмі також звичайним є оголення рук і ніг. Але досить повернутися тільки на сто років назад, до середини XIX ст. як ми, переконаємось, що в жіночому костюмі того часу зовсім не можна було відкривати ноги, проте оголювати руки, шию, плечі, особливо в бильних платтях, вважалося за норму.

У китайському середньовічному костюмі оголення торса, не говорячи вже про руки й ноги, дозволялися лише простолюду. Костюм, як вже зазначалося, являє собою складніше, ніж просто одяг, явище культури. Крім практичного завдання захищати тіло від зовнішніх дій природи, він водночас завжди є якоюсь мірою нарядом. Саме тому в історії розвитку костюмів важливе місце належить мистецтву. Відносність уявлення про красу, мінливість естетичних критеріїв і художнього смаку породжують разючі контрасти у зовнішніх формах і декоративно-художньому оздобленні костюма в різні історичні епохи, в різних соціальних середовищах. Порівняймо, наприклад, вільне, що не змінює фігури, неприталене, але разом з тим таке, що окреслює форми м’яко драпіруючими складками давньогрецьке огортаюче вбрання, декор якого обмежувався здебільшого лише легким каймовим орнаментом, і західноєвропейський жіночий дворянський костюм середини ХVIIІ ст., де переважали „осина” талія, туго стягнута корсетом, здуття на стегнах, зроблені за допомогою величезних каркасів-паньє, пишний ліпний декор з оборок, рюшів, фестонів, бантів, гірлянд, квітів, мережива. Як один з видів декоративно-ужиткового мистецтва костюм особливо яскраво відображає стиль доби. Скажімо, в костюмах франко-бургундсько і феодальної знаті ХV ст. чітко виявився стиль пізньої готики, у жіночому дворянському костюмі середини ХVІІІ ст., ніби в дзеркалі, відбивалися особливості панівного тоді стилю рококо, а стиль пізнього класицизму (ампір) – жіночому міському костюмі початку XIX ст. Вплив мистецтва на розвиток костюма не обмежується лише впливом художнього стилю доби. Тут виступає ще й більш мінливий, непостійний, короткочасний, але разом з тим не менш суттєвий фактор - мода.

Модою ми називаємо нетривале поширення певних смаків, що виявляються в зовнішніх формах і насамперед у костюмі. Мода завжди з’являється саме в певному суспільному середовищі і формується під впливом властивих цьому середовищу умов життя і естетичних смаків. Проте мода не змінює суті костюма, що відповідає стильовим особливостям, усталеним у кожну історичну добу. Мода вносить у костюм лише часткові зміни, які стосуються, головним чином, деталей, урізноманітнюючи зовнішні форми костюма, в межах типу, виробленого панівним художнім стилем доби. Лише в перехідні періоди зміни стилів мода поступово об’єднує нові особливості костюма в певному напрямі, і готує, таким чином, становлення нового художнього стилю.