Виникнення одягу та його основні функції

Костюм - це одночасно одяг і наряд в ньому поєднується і практичність і утилітарність, то випливають із суті костюма як одягу, й естетичність, пов'язана з його призначення як наряду.

Але співвідношення практичності й естетичності костюма їхнє „питома вага” в окремі Історичні епохи і в різних суспільних класів дуже відмінна, вона є однією з важливих ознак, що вказують на особливості розвитку костюма.

Костюм стає тоді незручним, непрактичним, то заважає в русі, виявляється цілком неприспособленним до повсякденного життя, навіть обтяжливим і шкідливим (наприклад, жіночий дворянський костюм ХVIIIст. у стилі рококо з його величезними штучними каркасами - панье і не менш грандіозними високими зачісками, чоловічі черевики з дуже довгими гострими носками до 20-З0 см так звані пулени що їх носила західноєвропейська феодальна знать у ХІV-ХV ст. занадто вузьке до їм по подолу і довгі спідниці модниць середини першої чверті ХХ ст.

Визначаючи костюм яе єдність одягу й наряду ми проте не вичерпуємо всього змісту цього поняття. Адже крім одягу і прикрас, людина носить на собі ще й знаки певного суспільного становища. Утворення класів, все нових і нових професій веде до більшої різноманітності знаків суспільного становища. Вони являють собою або окремі частини одягу (головні убори, плащі, взуття) або начіпні принадлежності (зброя, ордени, бляхи, ланцюжки) або вили декору одягу (вишивки, канти, певні кольори), що перетворюються на обов'язкові елементи костюмів. Саме знаками суспільного становища, а не прикрасами, е пурпурна кайма на римській тозі сенатора, шпага в костюмі західноєвропейського дворянина ХУШ-ХУП ст., погони та нашивки у військових костюмах сучасності. У деяких випадках навіть увесь костюм являє собою суворо регламентований „знак” суспільного становища. Таким е наприклад так званий царський орнамент (коронаційний й церемоніальний костюм мир монархів) усі частини якого являють собою регалії - знака високого суспільного становища, пов'язаного з верховною владою. У зв'язку з цим правильно було б розширити поняття костюма визначивши його як єдність одягу, наряду і знаків суспільного становища, що їх одночасно носить на собі людина.До складу костюма прийнято також відносити ряд різноманітних дрібних предметів, які безпосередньо не надівають на тіло або одяг. Це сумочки, віяла, муфти, парасольки та інші принадлежності костюма. Вони часом відіграють настільки суттєву роль для характеристики особливостей того чи іншого костюма, настільки органично з ним пов’язані, що при вивчанні історії костюма їх не можна залишити поза увагою. Важко уявити собі наприклад японський жіночий костюм національний без обов’язкового віяла, або вихідний костюм городянки другої половини XX ХІХ ст. без парасольки, абож костюм сучасної жінки без сумочки.

З історичним розвитком суспільства створювалася дедалі більша різноманітність у типах костюмів, які відрізняються за своїм призначенням або за основним заняттям тих, хто їх носить. Так з’явилися повсякденні (домашні, робочі, вихідні) костюми, парадні та святкові, костюми спеціального призначення (купальні, спортивні, військові), цивільні костюми різних класів, станів і груп, облачення духовенства, професійні костюми і форми строго регламентовані щодо складу, крою, кольорів, знаків розрізнення.

До них насамперед належать:

– матеріал

– крій, техніка виконання оздоблення, колористика, способи носіння,

– поєднання складників у комплексі та ін.

Важливою ознакою кожної складової будь-якого одягу є його матеріал . Він завжди пов’язаний з фізіологічними, потребами людини, найкраще відповідали необхідним гігієнічним чи теплозахисним вимогам і таким чином розкривали х-р пристосування людини до умов навколишнього середовища.

Уміння найраціональніше використовувати різноманітні особливості тканин залежно від конкретних естетичних та практичних потреб людини, лежить в основі іншої суттєвої ознаки, пов’язаної зі способами створення об’ємно-просторових форм вбрання. Основним таким способом є крій – тобто надання певної конфігурації окремим шматкам матеріалу з метою одержання з них тієї чи іншої форми одягу.

Утворення форми пов’язані зі знаходженням пропорцій та силуету окремих складових частин вбрання, співставлення, яких розкриває локальні особливості, визначає, багатошаровість та загальний силует.