Найдавніші земні цивілізації

Китайці рано навчилися виплавляти метал, переважно бронзове литво з багато декорованою поверхнею. Улюбленими були зображення драконів, відливалися також дзвони для пагод, які мали своєрідне звучання і при вмілому доборі давали певну музичну фразу.

У скульптурі збагачується пластична форма; зображення спочатку виліплюються з глини, а потім відливаються в металі; переважають статуї Будди, а також постаті, які охороняли храм або житло духів, танцівниць і круглолицих бодисатв.

Стародавній Китай славився виробництвом фарфору. Було розроблено складну технологію, яка уможливлювала виготовлення майже прозорого виробу, який розписувався. Особливо цінними серед аристократії вважалися розписи, виконані синьою фарбою. Із другої половини XV ст. почали виготовляти кольоровий фарфор; з нього робили блюда та вази, які декорувалися пейзажними сюжетами; став популярним жанр "квітів і птахів".

Широкого розвитку і високої довершеності набуває китайський живопис тушшю на шовку та папері. Жанр "квітів і птахів" із вазопису переходить на сувій; урізноманітнюються і розширюються об'єкти зображення; художники малюють тварин, комах, риб та іншу живність. Живописом прикрашаються віяла, ширми, декоративні вставки, які використовуються в інтер'єрі. У пейзажних мотивах превалюють споглядальність і відстороненість від реалій життя. У картину як акомпануючий, а часто й конструктивний елемент вводиться текст, який доповнює і поглиблює зміст твору; художник і поет часто виступають в одній іпостасі. Значний внесок у ці жанри зробили Лі Сисунь, Лі Ждаво-дао, Го Си, Ма Ю Ань та ін.Поетичні рядки живописних творів породили своєрідний літературний жанр — "ши"; започаткувати його приписують Конфу-цію. Цей жанр мав виконуватися в пісенній формі. Починаючи з XIV ст. під час правління династії Мін стає популярною історична драма, де оспівувалися романтичні історії про кохання та високі якості правителя. Починаючи з XVI—XVII ст. у літературу входять нові сюжети та жанри, зокрема прозова повість, де переважають фольклорно-казковий характер, побутові звороти мови, приказки, прислів'я, сюжет розвивається непередбачене, з порушенням життєвої логіки. Робиться спроба ввести в літературу авантюрні сюжети, любовно-еротичні теми. З'являються романи з моралізаторською спрямованістю, формується сатиричний напрямок, в якому висміюється бюрократична інтелігенція. Усе це протиставлялося творам "високого" жанру. Популярності на цій ниві зажили автори Фен Мен Лун, Лін Мен Чу, Лі Жуч Жень, Цао Су Ецінь та ін.

У період, коли формувалась державність Японії, на неї значний вплив справила культура Китаю. Але вже з VIII ст. Японія закривається від зовнішнього світу і на її території утворюється своєрідний культурний конгломерат. За основу світоглядної системи береться буддизм. Писемність також була взята китайська, але трансформована та ускладнена з урахуванням японської мови. Базові обрядові системи і міфологічні уявлення злилися з буддизмом й утворився відмінний від сусідів пантеон божеств. З VIII ст. буддизм перетворюється на централізовану державну релігію Японії. З XII ст. посилюється феодалізм, постає потреба у значній кількості служивого люду. Так зародилась Каста самураїв ("саму-ра " — служити). Вона виробила своєрідний кодекс честі — повна покора своєму господареві й повна васальна відданість сюзерену. Феодали обмежили владу імператора, відокремивши його від підданих, двір став місцем для розваг і своєрідним культурно-мистецьким осередком. Митці, які групувалися навколо нього,

почали творити мистецтво для мистецтва, яке було повністю відірване від життя. Темами творів були ідеалізовані сцени чайних будиночків, портрети "чайних" дівчат, акторів, пейзажі, зображення рослинного і тваринного світу, який оточував японців. Запозичена у китайців форма картини, поєднаної з письмовим текстом, стала широко побутувати в японському середовищі. Цей віршоживопис віддавав данину ідеології дзен-буддизму і слугував йому.

Починаючи з XV cm. популярним стає театр; провідними стали театральні акторські групи "Но"і "Кабукі". Театральне дійство будувалося на пластиці акторів засобами пантоміми; рухи і танці виконавців були повільними і величавими; актори накладали грим так, що їхні обличчя набирали вигляду маски з містична застиглим виразом.

У XVIII ст. значного поширення набуває гравюра, яка дала можливість зробити твори образотворчого мистецтва доступними широким верствам населення, оскільки відбитки, на противагу живописним роботам, були дешевими і їх могли придбати навіть селяни.

Малоземелля в Японії зумовило своєрідний архітектурний напрямок, що поєднує будинок і садибу, де кожний елемент самодостатній: дерево, кущ, камінь — природа стає своєрідним мікрокосмом, в якому живе японець.

Навколишнє середовище — малоземелля — виробило особливе ставлення до праці, сформувало її культ. Кожна справа мала бути виконана на найвищому рівні — чайні церемонії, мистецтво аранжування квітів (ікебана), вироби з дерева, кістки, металу відзначаються вищою естетикою і любов'ю до кінцевого продукту. Кожний японець постійно самовдосконалюється, а це сприяє підвищенню продуктивності праці.