Найдавніші земні цивілізації

Близько III тис. виникає піктографічна писемність, яка з часом переходить у лінійне складове письмо. Великого поширення набуло виготовлення керамічного посуду, для оздоблення якого характерними стали зображення птахів, тварин, людей, а також грифонів, крилатих левів, демонів.

Мідійська епоха починається в І тис. до н. е. за часів правління Саргона II. Точаться постійні війни, переможцями виходять перси. Від цього періоду збереглося багато пам'яток, виготовлених із бронзи (литво і карбування); їх характерна особливість — симетрична побудова зображення. Своєрідних рис набирає архітектура; переважно це храми і святилища, які нагадують оборонні споруди. Вони оздоблені численними декоративними прикрасами: "сліпі"

вікна, ніші, декоровані зображеннями тварин. За уявленнями іранців, боги уособлювали лише символи, перед людьми вони завжди з'являлись у вигляді тварин і птахів — барана, лева, орла, сокола та ін.

З 525 р. до н. е., коли Кір II захопив Єгипет, кордони Ахеме-дінської держави сягнули меж від річки Інт до Егейського моря зі Сходу на Захід і від Вірменії до першого Нільського порогу з Півночі на Південь. Так розпочалась епоха Ахемедінів. Соціально-економічні її інститути діяли і після завоювання цих територій Олександром Македонським. Вседержавне утворення було поділено на двадцять округів — сатрапій. Кожний сатрап був намісником царя і мав необмежену владу. Склалися нові відносини в соціальному житті людини: оподаткування, єдина монетарна система, регулярна армія, спеціалізовані торговельні доми, банківська система.

Політично-адміністративною столицею були Сузи, ритуальним центром — Персеполь. Кожне із цих міст виконувало певну функцію. У Персеполі найбільшою мірою розвивалися культурні процеси. Тут виробився своєрідний архітектурний напрямок, який вплинув на забудову міст Середземномор'я. Найзнаменитішим був храм Персеполя, спалений з ініціативи відомої гетери Таіс Афі-нської. У Персеполі сформувалися мистецькі та філософські школи, було вироблено жорсткі вимоги до іконографії в мистецтві, а також релігійний канон. Зороастризм, який народився й утвердився в Ірані, передував християнству, істотно вплинув на релігії євразійського континенту. Так, Заратустра проголосив себе "посередником" між Богом і людиною; цю тезу активно підхопили та використали пізніші релігії.

Заратустра вплинув на уявлення іранців про космос: первинною субстанцією вони визначали вогонь, тому зороастрійців називають ще "вогнепоклонниками". В їхніх храмах вогонь горів постійно і був символом вічного життя. На базі виведених постулатів розуміння світу Заратустра виконував функцію "першолюди-ни " і навчителя. Справи Заратустри продовжували його сини — яскравий зразок утворення типової родової моделі теократичної держави. Як антитеза зороастризму в Ірані зароджується маніхейство. Базуючись на зороастризмі, але на противагу йому, Сураїк, прозваний Мані, категорії добра і зла вивів рівноправними персоніфікованими іпостасями, розробив учення, яке ставило за мету врятувати людство від першості світового зла.

Іранці поважливо ставились до краси фізичної та духовної, і про це виразно свідчать тексти "Авести", які збереглися. У них оспівується божественна мета людини. Скульптурні зображення були вишуканими. Багато досконало виконаних фігур прикрашали Персеполь і площі міста. Провідною тезою в мистецтві іранців було світло, яке вони вважали універсальним благом, бо воно поборювало темряву; світлоносність пронизувала всі твори мистецтва, літератури, скульптури, архітектури.На розвиток культури євразійського континенту істотно вплинула культура Індії. Вона вийшла на історичну арену, коли на ці території у XIII ст. до н. е. прийшли арії. Найповніше світоглядна система, світобачення та ідеологія були викладені у збірниках "Рігведа " (книга гімнів), "Яджурведа " (книга жертв), "Самаведа " (книга пісень), "Артхарваведа" (книга жерців), де розповідається про бачення історичного походження людства, богів; збереглися численні побутові замальовки життя індійців. З VI—V ст. до н. е. з'являються коментарі до цих збірників. Деякі з них зажили слави самостійних творів, наприклад "Брахмани", де обґрунтовується провідна роль жерця в суспільстві, визначається мета релігії, декларується провідна тема злиття людини з Богом. Створюється своєрідний жанр — сутра, тобто короткий виклад певної теми. Особливість пантеону божеств полягала в тому, що головним ставав той Бог, в якому на той час була потреба. У суспільному житті жрець був водночас вождем і главою роду. Суспільство було поділене на касти, і перехід з однієї касти в іншу практично був неможливий. До вищих каст належали жерці й воїни, до нижчих — місцеве населення: дравіди і мунда. Така ідеологія уможливлювала здійснення жорсткої системи управління. Вважалося, що порушення кастової приналежності може призвести в наступній інкарнації до переродження людини у тварину. Ці тези активно декларувалися і у згаданих збірниках.

Соціальне розмежування суспільства зумовило фракційну боротьбу. Почали створюватись релігійно-філософські системи: веданта, миманса, йога, ньяя, вайшешика, джайнізм і буддизм. Майже всі вони намагалися розвивати таку модель поведінки, яка б сприяла максимальному самозахисту від соціальних потрясінь. Як ідеал пропонувалися аскетизм, містична умоглядність, віра у спасительну силу Будди; пропагувалися відхід від життя, самоізоляція.