Найдавніші земні цивілізації
Давнє царство — епоха спорудження великих пірамід. Фараон уособлює Сонце на Землі і є верховним жерцем. До цього періоду належить комплекс пірамід Хеопса, Хефрена, Мікеріна в Гізі.
Середнє царство — це розпад держави з утворенням двох центрів — у Дельфах і Фівах. У цей час особливо популярними стають скульптурні зображення, які набирають портретних рис. Помітні навіть спроби передати психологію особистості.
Нове царство. Започатковується з XVIII династії. У XVI ст. до н. е. Єгипет розквітає знову. Будуються культові споруди, які стають сакральними центрами культурного простору. Особливо багато уваги приділяє будівництву цариця Хатшепсут. За її правління зводяться тридцятиметрові обеліски, перебудовуються храм Амо-на та інші споруди. Тутмос III, який прийшов після неї, ці пам'ятники нищив. Найбільшої могутності Єгипет здобуває за Аменхотепа IV, який узяв собі нове ім'я — Ехнатон, син Сонця. Цей період завдяки зміненій релігії позначився найбільшою людяністю в мистецтві Єгипту.
Пізнє царство. Цей період припав на останні роки розквіту держави. У 525 р. до н. е. Єгипет захопили перси, у 332 р. — греки. Тоді еллінізм адаптує величезну спадщину тисячолітньої єгипетської культури, уводить її на територію Європи.
Світоглядна система Єгипту мала глибоку історію, її міфологія почала формуватися ще в VI—IV тис. до н. е. Кожний регіон скла-
дав свій пантеон і створював культ богів, який був тісно пов'язаний із природним середовищем. Серед персоніфікованих богів най-шанованішими були Ізида — богиня-мати та богиня Нут, яка уособлювала небесне склепіння; богом землі був Геб, а богом Нілу — Хапі. Потойбічний світ належав Осірісу, він же вершив суд над небіжчиками.
Обожнювалися тварини. Так, боги Апіс, Мневіс, Бухіс, Бата ототожнювалися з образом бика, а Хатор, Ізида з образом корови, Амон і Нум — барана, Себек — крокодила, Гор — сокола. Пантеон богів мав чітко визначену ієрархію, яка видозмінювалась, доповнювалась, а деякі боги з часом втрачали силу свого впливу. Значна частина багатого міфологічного корпусу розповідає про створення світу за загальноприйнятою моделлю — із первісного океану з'являються боги, які створюють землю, небо, тварин і рослини. Інші міфологічні моделі були менш популярними.
Єгипетська релігія з її ідеєю загробного перетворення і вічності життя створила своєрідний культурний простір для єгиптянина. Навколишній світ уособлював світ земний, світ потойбічний і Сонце, яке однаково було життєдайним як для живих, так і для мертвих. Вічне життя пов'язувалось із збереженням тіла (бальзамування), що стало не лише своєрідним ритуалом, а й уособленням світобачення та мислення. Необмеженість влади фараона автоматично переносилась на необмеженість влади верховного божества Ра, і до нього, як до самого звичайного бюрократа на землі, потрібно було прийти з повним життєписом і проханнями, викладеними в письмовій формі. Тому, вірогідно, таку особливу роль в Єгипті відігравала писемність, окрім суто прагматичної — фіксувати щоденне життя і вести облік земних прибутків.
В уявленнях єгиптян про потойбічний світ дедалі помітнішим стає етичний елемент, але він не переріс у систему особистісних орієнтацій: ідеалом було не майбутнє як найвища цінність, орієнтована на сьогодення, а умиротворене минуле. Це була спроба пов'язати життя праведника на землі зі сподіванням блаженного буття в потойбічному світі. Люди почали боятися часу і створеного ними на землі. Красномовно звучить щодо цього сентенція: "Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід".
До найрозвиненіших давніх цивілізацій належить культура Ірану. Слово "Іран", за самовизначенням його народу, означає "культура аріїв", які належали до індоєвропейської групи, але досить
швидко асимілювалися протоіндійською культурою. Іранці-арії створюють міцну державу, підкоряють багато народів, синтезують зовнішні впливи, виробляють своєрідний тип культуротворчого процесу, який умовно можна назвати синтетичним, оскільки він адаптує ознаки цивілізацій сусідніх народів. Із цією культурою можна ознайомитись, вивчаючи археологічні пам'ятки: переважно це кераміка "сірого типу" та вироби з металів, на яких помітні цитати з ассирійської та вавилонської культур. Серед розмаїття археологічних пам'яток безліч бронзових предметів побуту, серед яких переважають декоративні малі форми — зображення демонів, антропоморфних божеств, а також реальних тварин, зокрема оленів та муфлонів, які за формальними ознаками перегукуються зі скіфськими мотивами.
Розвиток цивілізації Ірану визначають історичні періоди. Наведемо найважливіші з них.Елан — землеробська цивілізація, розташована поблизу річок Карун і Керхе. Завдяки досконалим іригаційним системам жителі завжди одержували високі врожаї; у гірських районах переважало скотарство. Сузи були першою столицею Іранської держави. Суспільний устрій визначався як форма "ранньої демократії". Цей період належить до III тис. до н. е. Досить жорсткими були закони суспільного життя, зокрема каралися брехня, крадіжки та інші порушення, які, з точки зору іранців, негативно позначились на суспільстві. Суспільний устрій проходить через фазу матріархату до патріархату. Якщо спочатку на чолі пантеону богів стояла Пінекір — "Велика Богиня", то вже наприкінці II тис. її заміщає Бог Хумбаі.