Цілі інвестиційної стратегії

Зазвичай портфельні інвестори є інституційними, тобто інвесторами, які формують портфель цінних паперів, базуючись на фундаментальному прогнозі поведінки їх котирувань у довгостроковому й короткостроковому аспектах, а потім керують цим портфелем (продають і купують цінні папери). Такими інвесторами зазвичай є комерційні банки, інвестиційні фонди та компанії, пайові інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії.

Робота з розміщення активів, які належать інституційним інвесторам, проводиться у двох напрямах:•вибір типу активу, який буде використовуватися для формування інвестиційного портфеля;

•визначення обсягу коштів, які будуть вкладатися в кожний тип цінних паперів.

Суть формування портфеля полягає у визначенні груп активів, які будуть незалежно реагувати на зміну ситуації на ринку цінних паперів (наприклад, облігації є низькодохідним фінансовими інструмента¬ми в період інфляції, у той час як нерухомість, навпаки, зростає в ціні).

Класичний підхід до формування інвестиційного портфеля передбачає дотримання таких принципів:

•необхідність додержання довгострокових перспектив у визначенні величини портфеля, уникаючи спроб точно визначити ситуацію на ринках;

•функціонування інституційного інвестора може вплинути на стан ринку за управління великими пулами активів;

•основним фактором успіху є володіння політичною, економічною та фінансовою інформацією.

Щодо індивідуального інвестора, то формування його портфеля цінних паперів пов’язане передусім з реалізацією інвестиційної тактики та ментальністю інвестора.

Відповідно до того, наскільки інвестори бажають піддавати свій капітал ризику, їх поділяють на три типи. Кожному з них притаманні визначені риси й відповідна поведінка на ринку. Усі типи характеризується набором цілей, що ставляться інвестором за вкладання коштів, і принципом добору цінних паперів для

інвестування.

Консервативні інвестори. Головне завдання консервативного інвестора — це надійність вкладень, зведення ризику до мінімуму. При цьому віддача вкладених коштів може бути мінімальною. Серед усіх видів цінних паперів він віддає перевагу акціям відомих фірм, облігаціям, державним цінним паперам, банківським депозитним сертифікатам. Портфель, що складається з таких інструментів, є консервативним.

Безумовно, що можна мінімізувати ризик, але уникнути його зовсім абсолютно нереально. Кожен суб’єкт ринку цінних паперів ризикує, і це є неминучим. Існує певна залежність між доходом і ризиком інвестування (рис. 11.1). Відрізок 1 характерний для консерватора (найменший ризик і, відповідно, найменший дохід).

Рис. 11.1. Залежність між доходом і ризиком за інвестування

Агресивні інвестори. Такі інвестори намагаються отримати максимальні доходи. У своїй інвестиційній тактиці агресори передбачають перспективне зростання курсу цінних паперів і формують портфель зростання, що складається з об’єктів інвестування з великим ризиком. У формуванні портфеля перевага від¬дається спекулятивним акціям, акціям зростання, опціонам, вкладанням коштів у взаємні фонди.

Щодо поведінки агресивного інвестора, то треба зазначити, що прогнозування динаміки ринку цінних паперів є дуже складним завданням. Крім цього, найбільший потенціал зростання курсу існує у венчурному бізнесі, тобто у сфері, яка найменше піддається прогнозуванню й характеризується найвищим ризиком.

Відрізок 3 (рис. 11.1) відображає ситуацію в інвестуванні, коли можливість одержання найбільших доходів пов’язана з максимальним ступенем інвестиційного ризику.