Цілі інвестиційної стратегії

У розділі 8 уже йшлося про різноманітність поведінки інвесторів, яка визначається неоднаковими цілями та стратегіями, які вони використовують. Сам процес інвестування може бути реалізований різними способами з використанням великої кількості інвестиційних інструментів.

Індивідуальні інвестори, особливо непрофесіонали, самостійно не планують свої інвестиції. Якщо вони не користуються послугами консультантів, то їхні стратегії зазвичай непродумані. Крім того, середній індивідуальний інвестор має невеликий інвестиційний капітал, що обмежує його можливості.

Інституційні інвестори, як і банки, інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії, зазвичай є професійними учасниками ринку, які мають значний капітал, що дає їм змогу легше досягати своїх цілей.

У будь-якому разі інвестиційний процес починається з формулювання цілей інвестування. Його формулювання передбачає деяку попередню роботу. Так, потрібно оцінити наявні вільні ресурси, які мають відігравати роль інвестиційного капіталу, зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні ресурси, оцінити економічну кон’юнктуру та прогнози на майбутнє тощо. На цьому етапі вкладник з тим або іншим ступенем точності визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія та відносно якого оцінюються результати інвестиційного процесу. Зазвичай у далекій перспективі процес інвестування не має чітких часових меж: для індивідуального вкладника він може тривати все життя, для організацій — продовжуватися практично без обмежень. Однак без визначання інвестиційного горизонту неможливо сформулювати більш-менш чітку стратегію і, що найголовніше, оцінити в майбутньому її результати. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його спроможністю прогнозувати майбутній стан справ, наприклад ціни на різні інвестиційні активи. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо вкладник орієнтується на отримання короткострокового доходу. У спекулянта це може бути день чи навіть година, у типового інвестора — рік, кілька років або десятиліть.

Формулювання цілей та визначення інвестиційних ресурсів і горизонту — перший етап інвестування. Наступним є інвестиційний аналіз. Він полягає в попередньому відборі інвестиційних активів, які вкладник вважає гідними своєї уваги. Так, на сучасному ринку цінних паперів є десятки тисяч різноманітних облігацій та акцій. Безумовно, що про більшість з них середній інвестор не знає. Навіть професійні учасники ринку цінних паперів обмежуються невеликою кількістю цінних паперів, про які вони мають достатньо інформації. Первинний відбір базується на фінансовому стані інвестора (його доході, багатстві), на його обізна¬ності про ті або інші цінні папери, різні аспекти оподаткування, пов’язані з ними тощо. Зробивши такий відбір, вкладник звужує різноманітність інвестиційного ринку до осяжної кількості активів, які він здатний оцінити, порівняти та з якими можна здійснювати операції купівлі-продажу.

Після первинного відбору інвестор повинен ретельно проаналізувати всі інвестиційні якості цінних активів. Ідеться, передусім, про дохідність та ризик.

З урахуванням головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля. Основні з них такі:

•забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді;

•забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу;

•мінімізація інвестиційних ризиків;

•забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

•забезпечення максимального ефекту «податкового бар’єра» в процесі фінансового інвестування.

Одні вкладники прагнуть отримати доходи у формі дивідендів і процентів, інші — збільшення капіталу. Незважаючи на це, деякі цілі розглядаються як базові для інвестиційної програми. Вони встановлюють відношення ризику до доходу інвестора.

Дохідність. Вона являє собою можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або процентів за цінними паперами.