Похідні барбітурової кислоти

Для відмінності одного барбітурата від іншого використовують реакції з солями важких металів: з сульфатом міді в присутності гідрокарбонатного буфера (суміш Na2CO3 і NaHCO3 в певних співвідношеннях). При цьому в залежності від індивідуальності барбітурата колір утвореного комплексу буває різний:

Барбітал – синє забарвлення, потім випадає осад червонувато-бузкового кольору.

Барбаміл – осад рожево-бузкового кольору; при стоянні не змінюється.

Гексенал – голубе забарвлення, яке переходить в яскраво-синє; випадає білий осад.

Фенобарбітал – осад блідо-бузкового кольору, при стоянні не змінюється.

Етамінал-натрій – осад голубого кольору.

Натрієві солі барбітуратів (гексенал, барбаміл, барбітал-натрій, етамінал-натрій) при дії мінеральних кислот виділяють кислі форми відповідних барбітуратів, які випадають в осад. Після висушування осаду визначають температуру плавлення відповідної кислоти. Ця реакція рекомендується ДФ для визначення тотожності солей барбітуратів і відмінності їх один від одного.

Методи кількісного визначення барбітуратів ґрунтується на їх хімічних властивостях.

Поскільки барбітурати проявляють кислі властивості, а натрієві солі їх легко гідролізуються з утворенням лугів, основним методом їх кількісного визначення є метод нейтралізації.

Барбітурати солі (барбітал-натрій, етамінал-натрій, барбаміл, гексенал) титруються кислотою по метиловому оранжевому чи метиловому червоному в присутності ефіри, який удаляє утворену в процесі титрування кислотуБарбітурати-кислоти (барбітал, фенобарбітал) кількісно визначаються методом кислотно-основного титрування в неводному середовищі, поскільки їх константа дисоціації у водних розчинах мала, і вона являються слабкими кислотами. Титр антом є розчин гідрооксиду натрію в суміші метанолу і бензолу або метилат натрію.

Неводним розчинником є диметилформамід

індикатором є тимоловий синій або фенолфталеїн

Фізіологічна активність барбітуратів тісно пов’язана з хімічною структурою їх молекул і обмовлення головним чином характером радикалів.

Підсилення снодійної дії препаратів цієї групи залежить від ряду факторів:

1) при збільшенні вуглецевих атомів в ланцюгу до 5-6 снодійний ефект підсилюються; дальше збільшення вуглецевих атомів в ланцюгу приводить до зменшення фізіологічної активності і появу судом;

2) фенільний радикал при одночасній присутності етилового радикалу підсилює снодійну дію і надає препарату протисудомної дії;

3) розгалужений ланцюг радикала підсилює снодійний ефект; при цьому тривалість дії препарату зменшується;

4) ненасичений зв’язок галоген в молекулі барбітурата або одночасно їх присутність підсилює снодійний ефект;

5) при заміні воднів імідних груп в положенні 1 або 3 на різні алкіли тривалість дії препарату зменшується і виникає збуджуюча дія.

При одночасному заміщенні воднів імідних груп в положенні 1 і 3 виникає здатність препарату викликати судоми.