Можливості оптимізації бази і ставок оподаткування податком на прибуток
Розглянемо дані про надходження податку на прибуток підприємств до зведеного бюджету протягом ряду років (табл.1)*.
Таблиця 1
Податок на прибуток та прибуток підприємств у 1993-2003 рр.
Показники19931994199519961997199819992000200120022003
трлн крбмлрд грн
Доходи державного бюджету
49,6523,620,730,227,128,932,949,154,961,9567,06Податок на прибуток14,5142,94,95,55,75,76,47,78,39,410,4
Частка податку на прибуток у доходах бюджету, %29,1727,3323,4918,1920,9619,6919,3215,6715,0715,1717,00
Прибуток підприємств93,3514,852,918,814,46,47,413,918,714,613,9
Частка прибутку, що сплачується у вигляді податку, %15,5227,779,229,239,4688,9785,855,2544,264,3774,82
Як видно з таблиці, частка податку на прибуток у доходах бюджету спадає і стабілізувалася в середньому на рівні 15 %. Таким чином, можна зробити висновок, що застосування диференційованих ставок щодо оподаткування прибутку суттєво не збільшує доходи бюджету. Рівень надходження податку на прибуток на сьогодні є досить близьким до рівнів оподаткування корпорацій у розвинених країнах [5]. Але, як зазначалось вище, податок на прибуток українських підприємств відрізняється від податку на прибуток корпорацій, оскільки вітчизняним податком на прибуток оподатковуються всі юридичні особи незалежно від розміру, крім тих, хто знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Поряд з цим, якщо порівняти загальну суму податку на прибуток і суму отриманого прибутку підприємствами, бачимо, що частка податку досить значна, хоча і сильно коливається, але в середньому наближається до 45,98 %. Це говорить про значне навантаження на підприємства, що отримують прибуток. Назвати цю величину податковим тягарем буде не зовсім коректно, це швидше важкість оподаткування.
Російська фінансова наука, а потім і радянська, вважала проблему визначення податкового тягаря більш складною, ніж це прийнято на Заході. І. Горлов першим в історії фінансової науки розкритикував чисто математичний підхід до визначення величини податкового тягаря і поставив питання про важкість оподаткування [3]. Думка І. Горлова отримала свій розвиток у працях В.А. Лєбєдєва та О. Ісаєва. В.А. Лєбєдєв вирішення проблеми висоти податкових ставок ставив у залежність від ефективності економічної і податкової політики. Він поставив в основу податкової політики три правила: 1) цінність послуг державного правління, що надаються виробництву, повинна по можливості дорівнювати тому, що береться у вигляді податків з виробників; 2) кожен податок повинен бути співвимірний з податковою силою свого об’єкта; 3) прибуткове оподаткування повинне поступово прямувати до згладження різниці між фактичними і нарахованими середніми величинами доходів.
Хоча сьогодні податки збираються з метою фінансового забезпечення діяльності держави, але податкові доходи витрачаються на конкретні бюджетні цілі і в першу чергу на народне господарство. Тому перше правило В.А. Лєбєдєва заслуговує уваги сучасного дослідника податків, і, звичайно, в податковій політиці необхідні співставлення державних витрат на народне господарство з тією сумою податків, яку держава отримує від виробників. З урахуванням таких розрахунків, можливо, величина важкості оподаткування вітчизняного виробника отримала б реальну оцінку.
Треба звернути увагу на нетотожність понять „важкість оподаткування” і „податковий тягар” у літературі початку ХХ століття. К.Ф. Шмельов писав, що поняття тяжкості оподаткування зводиться до двох елементів: 1) податковий тягар; 2) тиск, спричинений цим тягярем у народному господарстві, чи власне тяжкість, яку відчуває народне господарство чи окремі галузі в результаті примусових вилучень.