Підвищення ефективності адміністрування податку на прибуток

Однією з головних передумов вдосконалення функціонування податку є визначення кола його платників. Вирішальну роль при цьому повинні відігравати принципи податкової платоспроможності та пріоритетності правової форми організації бізнесу, що забезпечує реалізацію критеріїв справедливості, рівності і недопущення податкової дискримінації. Суть першого полягає у тому, що до складу платників податку не включаються одноосібні володіння та партнерства. Це пов’язано передусім із тим, що правові передумови функціонування даних форм організації бізнесу не забезпечують їх стійкої платоспроможності. Принцип пріоритетності правової форми організації бізнесу може бути реалізований через юридичний статус компанії, а отже, здійснюється орієнтація податкового права на господарське, що й забезпечує дотримання правової єдності законів. Таким чином, до платників корпоративного податку в Україні необхідно віднести ті підприємства, які мають статутний капітал, поділений на частки.

При пошуку шляхів оптимізації корпоративного прибуткового оподаткування варто приділити увагу системі розподілу прибутку (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл прибутку

Як видно з рис. 1, схема розподілу прибутку не є прозорою, але її практично неможливо змінити. Тому наступним кроком має бути розробка методичного забезпечення процесу оподаткування прихованого розподілу прибутку, оскільки чинний закон [1] регламентує загальні напрями вирішення даного питання, створюючи тим самим нові шляхи для ухилення від оподаткування.

Можливість здійснення прихованого розподілу прибутку існує тоді, коли акціонери можуть вступати зі своєю компанією не тільки у зв’язки суспільно-правового, а й боргового та матеріально-правового характеру. Форми прояву прихованого розподілу прибутку доцільно об’єднати в такі основні групи: службові відносини акціонера з компанією; відносини при наданні позик; відносини при оренді; відносини передачі права власності; консультаційні відносини.

Внаслідок „прихованого” розподілу прибутку певна група акціонерів, як правило, отримує прибутки, крім дивідендів від його відкритого розподілу. Факт здійснення прихованого розподілу не залежить від того, чи отримала компанія фактично у звітному періоді прибуток. Використання терміна „прихований” при розподілі прибутку передбачає тільки протилежність терміна “відкритий” розподіл, оскільки прихований розподіл порівняно з відкритим являє собою певну форму асигнувань акціонерів за рахунок компанії. Доцільною, на нашу думку, є пропозиція регламентування в українському законодавстві права платників податку на вільний вибір між цими двома видами розподілу прибутку, як це практикується у ФРН. При цьому платник податку повинен задекларувати „приховано розподілений прибуток”, а спричинені цим зміни результатів фінансово-господарської діяльності компанії необхідно відобразити в податковій декларації. У тому разі, якщо вказану умову не виконано або ж дану операцію віднесено на рахунок витрат компанії, цей факт трактується як приховування прибутків з метою ухилення від оподаткування, а винуватці мають відповідати перед законом.

Серед економістів точаться дискусії щодо визначення об’єкта оподаткування корпоративним податком на прибуток. Згідно з концепцією, покладеною в основу податкових систем розвинених країн, дохід особи дорівнює сумі витрат на споживання і приросту чистої (за мінусом платежів по заборгованості) вартості власного капіталу. Відповідно до цієї концепції, прибуток юридичних осіб розраховується шляхом зіставлення вартості майна за період. Таким чином, для визначення прибутку підприємства необхідно знати точну величину приросту чистої вартості власного капіталу.

Величину вартості власного капіталу за даними балансу можна розрахувати на основі бухгалтерського рівняння (1, 2):

Активи = Зобов’язання + Власний капітал(1)

або

Власний капітал = Активи – Зобов’язання.(2)

Згідно із податковим законодавством західних країн, прибуток компаній за звітний період є різницею у вартості власного капіталу (чистих активів) на початок і кінець періоду. Показник чистих активів розраховується шляхом вирахування із загальної вартості активів фірми вартості боргів третім особам, тобто тим, хто не входить до власників компанії. Вираховуються також середньо- і довгострокова заборгованість постачальникам та іншим кредиторам.Для визначення фактично отриманого прибутку варто вирахувати також нові (додаткові) внески власників компанії, оскільки вони не мають відношення до витрат за рахунок прибутку. Крім того, необхідно додати отримані власниками компанії відшкодування (сюди включаються дивіденди, що виплачуються з прибутку). Для підприємства ці відшкодування є витратами невиробничого характеру, тобто вилучення з прибутку на невиробничі цілі.