Саморегуляція моральної діяльності
Моральний контроль над собою виступає як єдиний механізм самозвіту, самооцінки, самокорекції моральної діяльності. Щоб контролювати свої вчинки і спонуки, необхідно ясно віддавати собі в них звіт, осмислювати їх соціально-моральний зміст. На спонукальній стадії саморегуляції особистість за допомогою совісті зіставляє плануючу мету і засоби зі своїми моральними переконаннями, а на виконуючій — досягнуті кінцеві і проміжні результати безпосередньо з рішенням і опосередковано — із загальними моральними установками. Враховуючи допущені відхилення від вибраного напряму і плану поведінки, суб’єкт корегує свої вчинки, відбирає і застосовує засоби, найбільш відповідні меті і обставинам. Результативність самокорегування залежить від здатності людини передбачати реакції (оцінки, почуття, вчинки) оточуючих і спочатку визначати свої оптимальні дії, враховуючи інтереси суспільства, колективу, окремих осіб. Справа не в умілому маніпулюванні і підтасуванні своїх вчинків під загальноприйняті правила і очікування (Дж. Мід, Б. Скіннер), не в затисненні, витісненні і заміні ірраціональних імпульсів за допомогою раціоналізації (З. Фрейд, К. Хорні), а у здатності ідентифікувати себе з іншими і неухильно проводити власну лінію поведінки на основі правильних переконань.
Самоконтроль на тому чи іншому рівні завжди присутній в управлінні людини своєю поведінкою, але ступінь його ефективності залежить від ситуації, вікових та індивідуальних особливостей суб’єкта. Необхідність свідомого контролю над собою збільшується при підвищенні суспільної і особистої значущості здійснюваних вчинків, відповідальності за них, коли загострюються розум і увага, напружується воля і пам’ять, мобілізується моральний досвід і енергія особистості. Навпаки, за звичайних умов при виконанні звичних і незначних дій самоконтроль послаблюється до мінімуму, знову підключаючись до моральної саморегуляції при найменших ускладненнях ситуації. Емоційно-вольовий підйом, пов’язаний із впевненістю в своїй моральній правоті, загостреними відчуттями відповідальності, готовності і рішучості довести розпочату справу до кінця, підвищує ефективність самоконтролю. Але надмірне напруження, особливо в екстремальних умовах, може заподіяти пригнічуючий вплив на розум і волю, знизити або навіть паралізувати здатність до тверезого самоконтролю, вкрай обмежити моральну самоосудність особистості.Моральний самоконтроль проявляється передусім у здатності людини через вольове зусилля блокувати спонтанні імпульси і дії, які суперечать її моральним принципам. “Стриманість виховується внутрішньою дисципліною, вмінням володіти собою” [7,109]. Самоволодіння, самодисципліна, уміння критично ставитись до себе ,своєчасно обмежувати і тамувати свої бажання і звички, настрій й афекти, що негативно впливають на взаємовідносини з оточуючими, свідчать про зрілість в особистості здатності до самоконтролю. “Триматися у моральному значенні — це означає не дати собі деморалізуватись, дезорганізуватись, змоги зберегти тверезу оцінку становища, бадьорість і твердість духу” [16,109]. Водночас важлива наявність необхідної міри, за межами якої недостатній або надмірний зовнішній контроль породжує безконтрольність і безвідповідальність індивідів. Розумний самоконтроль із гнучким соціальним контролем сприяє моральній стійкості і надійності особистості.
Список літератури:
1.Альбуханова — Славенская К.Н. Деятельность и психология личности. — М.: Наука, 1996. — 334 с.
2.Батищев Г.С. Самопознание человека как культурно-созидательного существа.— М.: Наука, 1994. — 207 с.
3.Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. — М.: Наука, 1990. —311с.
4.Гегель Г. — В. — Ф. Работы разных лет. Соч.: 32 т. — М.: Мысль, 1970. — Т. 2. — 190 с.
5.Гегель Г. — В. — Ф. Философия духа. Энциклопедия философских наук. — М.: Мысль, 1975. — Т. 2.
6.Кант И. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т М.: Мысль , 1964. — Т. 3.— 117 с.
7.Кон. И. Моральное сознание личности и регулятивные механизмы культуры. Социальная психология личности. — М.: Наука, 1979. — С. 85— 113.
8.Леви В.Я. Искусство быть собой. — М.: Мысль, 1985. — 203 с
9.Мудрык А.В. Общение как фактор воспитания школьников. — М.: «Просвещение», 1997. — 212 с.
10.Туган-Барановский И. Философская энциклопедия. — М.: Лазерный диск, 2004.