Саморегуляція моральної діяльності

Самозаперечення, як і самоствердження, може мати не лише просоціальну, але й антисоціальну спрямованість. Перекручені форми самоствердження у вигляді цинічно аморальної поведінки водночас виступають як спростування особистого Я — свідома відмова людини від реалізації своїх позитивних моральних можливостей, зрада власної совісті, як заперечення у собі суспільної сутності. Руйнування моральної природи особистості може відбуватися внаслідок різних соціальних чи психофізіологічних причин, що не залежать від волі і свідомості а лише суб'єктивно переживаються як самовідчуження, деперсоналізація і т.д. Самозабуття при забутті інших втрачає позитивний моральний зміст, перетворюється в показне чи в безцільне самозаперечення. Добровільне повне самозаперечення внаслідок неможливості плідної самореалізації, втрати сенсу життя тотожне духовному крахові, а часом і фізичному самознищенню людини (синдром). Але за певних конкретно-історичних умов самопожертва заради блага інших людей, суспільства стає необхідною формою морального самоствердження. Самовіддача і самозабуття, а за виняткових обставин — героїчна самовідданість в ім'я добра глибоко виражають соціальну сутність людини. Цілком віддаючись суспільно корисній справі, турботі про щастя ближніх і далеких, ми здобуваємо їхню повагу і подяку, чисту совість, високе достоїнство, і тоді самовіддача стає моральним самозбагаченням особистості. Важливою передумовою й необхідною умовою моральної самореалізації людини є її духовно-практичне самовизначення як морального суб'єкта. Воно виступає як процес пошуку й акт вибору самого себе, своєї позиції в суспільстві. Підсумком самовизначення особистості стає якісна визначеність намірів і вчинків, життєвих планів і лінії поведінки, моральна стійкість і надійність.

Моральне самовизначення відрізняється тим, що зовнішні вимоги стають внутрішнім самовелінням особистості, яке зберігає при цьому свою автономну самооцінку. Самовизначення виражає міру моральної волі людини і водночас обмежує її рамками соціальної необхідності, оскільки тут "загальні принципи стають сутністю особистої самосвідомості". Моральна діяльність взагалі відбувається як свідомо регульована вольова самодіяльність, окремі моменти якої можуть мати і підсвідомий, мимовільний характер. У зрілій формі цілеспрямована саморегуляція виступає як скеровування власної поведінки, що стає можливим завдяки моральній свободі індивіда. Зовнішня і внутрішня детермінованість вчинків не лише не виключає, але, безумовно, припускає їхню сувору самооцінку на основі розуму і совісті кожного. Моральна воля є здатність суб'єкта самостійно приймати рішення і добровільно робити вчинки відповідно до адекватно пізнаної моральної необхідності. Поза вільним вибором моральна саморегуляція взагалі неможлива, тому що людина тільки в тому випадку несе повну відповідальність за свої вчинки, якщо вона зробила їх, володіючи повною волею [12,109-113].

Варто відрізняти суспільну моральну необхідність, що проявляється у вигляді інтересів різних суспільств і усвідомлюється ними у формі моральних принципів і норм, відрізняється від індивідуальної моральної необхідності, при якій інтереси і потреби особистості усвідомлюються нею як моральні переконання і прагнення, що забезпечують саморегуляцію поведінки. Ступінь особистої моральної волі зумовлюється мірою співпадання індивідуальних інтересів із суспільними і рівнем відображення цієї відповідності у свідомості особистості.

Успішне самоврядування припускає постійний приплив досить повної і правильної інформації про умови перебігу і характер нашої моральної діяльності. Активний пошук, добір, збереження, переробка і використання цієї інформації здійснює моральна свідомість, що спрямована на соціальне середовище і самого суб'єкта. Для вільної реалізації моральних вимог "необхідно, щоб людина вміла бачити не лише навколо себе, але й опускатися в глибини свого власного духу, прагнути знаходити себе і свідомо розвивати свої суб'єктивні можливості “ [12,117-119].Отримана ззовні інформація дозволяє створити адекватну модель ситуації вибору, включаючи знання про духовну атмосферу в суспільстві і морально-психологічний мікроклімат у групі, про систему етичних цінностей і моральну практику спільноти та її окремих представників, про моральні вимоги, побажання, чекання, оцінки і санкції, пов'язані з нашими вчинками. Не менш важливе значення у моральній саморегуляції має модель Я, сконструйована самосвідомістю на основі інформації, що надходить “зсередини”. Оскільки самопізнання взагалі є першою необхідною умовою волі”, збагнення людиною своєї моральної природи є істотною передумовою її морального вибору. Інформація про власний спосіб життя, думки, ціннісні установки і лінії поведінки, запити і можливості у єдності із зовнішньою інформацією піддаються обробці свідомістю, на основі чого здійснюється програмування, прогнозування і коригування своєї моральної діяльності.

Програма поведінки об'єктивно задана нам у найзагальнішому вигляді як сукупність моральних вимог і рекомендацій, адресована всім рівною мірою. Але соціальна програма перетвориться в “алгоритми” моральної діяльності лише тоді, коли стане особистим завданням, кодексом вимог, самостійно пропонованих кожним собі на основі свідомого “самопрограмування" [147,118-119]. При такому розумінні специфічно морального способу програмування морального завдання у кожному конкретному випадку людина виступає як самозаконодавець своєї поведінки. Важливо не лише добровільно підкорятися моральним спонуканням ззовні. Не менш важливим “моральним обов'язком є опір всякому примусу до аморального вчинку” [12]. Водночас для репродуктивно-нормативної діяльності зовсім не обов'язково мати високий рівень моральної самосвідомості. Особистість стає морально зрілою, коли усвідомлює себе самоусвідомлюючим суб'єктом творчої діяльності, зобов'язаним і здатним створювати і розвивати нові відносини між людьми.