Особистість С.Дягілєва та його роль у пропаганді російського мистецтва

Творча безвихідь, що передбачала перехід творчої думки з балету в оперу, стала повною помилкою у виборі напряму рушення дягілєвської організації. Де ж лежить майбутнє російського балету: в опері, в балеті або ж у комбінації цих двох мистецтв? Якщо ж трупа розраховувала робити акцент на балеті, то як же треба було фінансувати нові роботи?У 1914 році були здійснені деякі нові постановки, однак той масштаб, який був раніше, вже був недосяжним. Це сталося не тільки через естетичні зміни, що трапилися внаслідок першої світової війни, а також по причинах того, що більшість постановок, які робив Дягілєв, ставали власністю Бічама. Після війни були заново поставлені "Борис Годунов", "Хованщина" і "Іван Грозний", але в післявоєнному сезоні вони були поставлені під керівництвом Бічама, а не Аструка, як раніше. Костюми і декорації Бенуа до спектакля "Le Rossignol" також перейшли до Бічама. У 1918 році "Золотий Півник" був поставлений Серафімой Астафьєвой спеціально для організації Бічама. Також відома балерина стала режисером "Травневої ночі" і "Мідас".

За сезон 1914 року борг Дягілєва став самим великим за всю його професійну кар'єру. Це і привело до того, що Сергій об'єднав свою антрепризу з організацією Бічама і утворилися "Оперні сезони пана Томаса Бічама".

8. БОРГИ

Сезон 1912-1914 років став самим складним, оскільки ніякої фінансової допомоги не надходило, та бажаючих вкласти гроші у вистави ставало менше з кожним днем. Всі гроші з вдалих сезонів йшли на покриття боргів, або ж на виплати по рахунках і практично нічого не залишалося на фінансування нових балетних постановок, які повинні були стати викликом опері. У перший рік існування незалежної трупи ситуація з готівкою склалася таким чином, що Дягілєву довелося брати короткострокові банківські кредити, чого він раніше не робив. І тільки завдяки їм Дягілєв пережив сезон 1909 року. У 1912 році банківські кредити стали можливістю для ще одного року існування, саме того року, коли Ніжінський дебютував як хореограф.

Сума, яку брав в 1912 році в борг Дягілєв у Brandies et Cie, залишається поки невідомою. Передбачають, що вона досягала 300 000 франків і склала в три рази більше тієї, яку він брав в 1909 році. Переговори про кредит велися з цією фірмою, чия штаб-квартира знаходилася неподалеку від будинку Аструка, а гроші були розраховані на покриття витрат сезонів, проведених в Парижі і Берліні. Термін закінчення кредиту випав на 3 серпня 1912 року, однак Дягілєв не зміг виконати свої зобов'язання по позиці. І навіть, коли трупа приїхала в Париж в 1913 році, вся сума ще не була повернена. І тільки завдяки успішному сезону в Театрі Елісейських Полів двадцять відсотків всіх зборів пішли на виплати "авансів" попередніх сезонів. По документах Аструка стало відомо, що Дягілєву заплатили 528 000 франків (22 виступа, кожний з яких коштував 24 000 франків), з цієї суми компанія Брендіс отримала 104 000 (8 000 за кожний з тринадцяти виступів). Незважаючи на це остаточно ліквідувати борг було складно. У червні 1914 року залишалося сплатити 176 595 франків, а 4 червня навіть довелося розлучитися з костюмами і повним оформленням сцени "Венеціанський Палац", постановки "Legend of Joseph". Все це залишилося в коридорах Паріжської Опери раніше, чим вся трупа переїхала до Лондону. Інші кредитори поступали так само – вони залишали деяку власність Дягілєва собі: так робили пани Балінкорт і Дюпонт, пан Джалло Беллуар-Жумо, який допомагав Дягілєву з рентою апартаментів в 1910 році, а також театральне агентство “Leon Jue et Cie”. Треба зазначити, що до початку сезонів в Лондоні всі фінансові проблеми були улагоджені, і Лондон мав можливість бачити всі вистави в повному оформленні. Однак, поки залишається невідомим, як Дягілєв зміг здобути 188 606 франків за декілька годин до вистави. Деякі затверджують, що в цьому була і заслуга Бічама. У випадку, якщо Бічам зміг буквально викупити Дягілєва, то вистави "Le Rosignol", "Золотий півник" і "Legend of Joseph" є яскравими прикладами щедрості Бічама.

Сума, яка залишалася за Дягілєвим неоплачена, ставила під загрозу можливість існування його трупи. Леді Ріпон та Едді Кан виявили велику стурбованість тим, що одного дня антреприза Дягілєва не буде існувати. “Леді Ріпон переговорила з Дягілєвим про можливість його гастролей в Нью-Йорку, - писала Едді Кан своєму чоловікові Отто з Лондона 18 липня 1914 року, - чи може його трупа приїхати терміново взимку до Нью-Йорка. Дягілєв хоче зіграти десять вистав у Бруклені, а також відправитися до Філадельфії, Бостона і Чікаго спеціально для того, щоб тримати трупу разом". Місяць потому, через те, що в Центральній Європі розвернулися військові дії, помічнику Дягілєва – барону Ганзбургу – не вдалося відправитися до Нью-Йорка для того, щоб обмовити умови гастролей оперної та балетної труп.

8.1. ПОГІРШЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПОЛОЖЕННЯКоли в 1911 році відносини з організацією Бічама ускладнилися, Дягілєв все більше і більше підпадав під залежність від зірок. Восени, перед коронаційним сезоном в Ковент Гардене, Дягілєв додав в свій зоряний колектив Павлову і Кшессинську. У наступному році його положення ускладнилося великим боргом фінансовій компанії Брандей. З поверненням Дягілєва в оперну індустрію в сезоні 1913-1914 років, коли він уклав контракт з Шаляпіним і з деякими іншими зірками оперної сцени, його фінансове положення помітно погіршилося.