Особистість С.Дягілєва та його роль у пропаганді російського мистецтва

Однак Аструк зіткнувся з непередбаченою проблемою - він вичерпав всі можливі шляхи, які могли б допомогти йому заробити гроші на успіху Дягілєва. Тому Аструк почав інтенсивно шукати нові можливості. Природно його першим кроком було те, що по закінченні сезону 1909 року він відвів собі місце ексклюзивного представника російського балету на Заході. 2 серпня 1909 року він написав листа до актриси Матільди Кшессинської, у якої з Дягілєвим були натягнені стосунки, запросивши її до Парижу, щоб вона оцінила результати сезону, що завершився. Аструк писав до неї: "Я дізнався, що пан Дягілєв домовився про проведення в наступному році спектаклів в Паріс Опера. Чи Знаєте ви що-небудь про це, і чи цікавить вас ця подія?"

У випадку, якщо росіяни будуть грати в Паріжській Опері в ті ж самі вечори, коли в театрі "Chatelet" повинні пройти гастролі Метрополітан Опера, Дягілєв ставить під загрозу плани Аструка – спродюсувати найважливішу подію сезону 1910 року. "Мене непокоїть одна маленька деталь,– шаленіючи від гніву, написав Аструк Емілю Еноку (Emile Enock),– у росіянина, з яким в минулому році я вів бізнес, висточило сміливості повернутися в Париж в цьому році і скласти мені конкуренцію".До кінця осені Аструк поставив собі за мету: дискредитувати Дягілєва перед потенційними спонсорами сезону 1910 року, а також закрити ексклюзивний доступ Дягілєва до танцюристів Імператорської сцени. У середині листопада він зв'язався з герцогом Андрієм, коханцем Кшессинської, який був заклятим ворогом Дягілєва і його антрепризи. Також Аструк написав Барону Фредеріку, у якого він попросив підтверджуючі документи про факти діяльності Дягілєва під час попередніх сезонів. У цих паперах були чітко відображені всі невдачі Дягілєва, які були вибачені йому завдяки доброму імені адміністрації імператорських театрів. Аструк навіть порадив міністру імператорського суду відібрати свій "офіційний дозвіл" у "непрофесійного імпресаріо, чия діяльність в Парижі була частково провалена, і дискредитувала імператорський театр". У бажанні покінчити з конкуренцією молодого таланту, що заважав Аструку займатися своєю підприємницькою діяльністю, жорстокість Аструка не мала кордонів.

У той же час Аструк випитував у санкт-петербургських імпресаріо про плани альтернативної дягілєвської балетної трупи влітку 1910 р. Контактом Аструка в Санкт-Петербурзі був Борис Шидловський, балетний критик однієї газети північної Пальміри. Борис був чоловіком Юлій Седової, пріми Імператорського театру, з якою в 1909 році Дягілєв не зміг укласти контракт. Розраховуючи на кампанію по дискредитації Дягілєва в російській пресі, зробленій спеціально, щоб Дягілєв не зміг зібрати потрібну кількість грошей для сезону 1910 року, Шидловський запропонував організувати трупу під керівництвом Седової і Адольфа Болна (партнера Павлової), чиї амбіції бути хореографом і танцюристом повністю не влаштовували Дягілєва. До складу нової трупи повинні були увійти "незадоволені своїми маленькими ролями у Дягілєва, актори його трупи". Шидловський також запропонував, що у випадку, якщо трупа буде брати участь у балетних танцях в опері, в дивертисментах сезону Метрополітан Опера в Парижі та у випадку, якщо антреприза Дягілєва збанкрутує (принаймні Шидловський на це сподівався), то дві трупи зможуть об'єднатися і провести програми російського балету в італійській опері в театрі "Chatelet". 24 грудня Дягілєв підписує контракт на суму в 100 тисяч французьких франків з Паріс Опера. У середині лютого 1910 року він, завдяки цій операції, зміг повністю віддати борг Аструку і частково викупив костюми, продані минулим літом Р. Ганзбургу. Була також досягнута домовленість з Аструком: замінити сезон російського балету, що готується, на той, який повинен був пройти в Метрополітан Опера. Також він віддав музичному суспільству Аструка права на проведення рекламної кампанії сезону, що наближається. Плани Аструка зруйнувати дягілєвську монополію звалилися. Незважаючи на це, стало зрозумілим, що російський балет до 1909 року став метою багатьох імпресаріо. Однак домовленість про співпрацю Дягілєва з Аструком зробила антрепризу російського продюсера ще сильнішою.

5. ДЕБЮТ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

У 1911 році трупа Дягілєва дебютувала, як незалежна. Цей дебют і показав, наскільки у Дягілєва не висточило самовладання.

Відхід більшості танцюристів на комерційну сцену загрожував підривом сили трупи, тим більше, що кожну осінь більшість акторів відправлялася на відкриття сезону у Маріїнський театр. Враховуючи ці складності, Дягілєву уперше довелося набирати велику кількість танцюристів не з Імеператорсокого театру. Набір танцюристів в основному вівся з Варшавського театру Вієлки, з приватної московської студії Лідії Нелідової, з санкт-петербургської студії Євгенії Соколової та з лондонських театральних шкіл. Для того, щоб підтримувати технічний рівень і стиль танцюристів, Дягілєв найняв видатного петербургського педагога Енріко Сечетті. Незважаючи на зусилля, що приймалися, зупинити стік “робочої сили" не вдалося. Дягілєв вживав “екстрені заходи” по оренді танцюристів. Одним з таких кроків стало укладання контракту з великою групою російських артистів балету. За десять танцюристів і танцюристок, згідно з підписанним контрактом, Дягілєв повинен був заплатити в рік імпресаріо, який залучив артистів на роботу з Дягілєвим, не менше 88 000 французьких франків. Ця сума була основною статтею витрат для Сергія. Протягом сезону 1913 року в Парижі, Дягілєв виплатив імпресаріо не менше 60 000 французьких франків, або біля однієї десятої від запланованого в цьому сезоні свого прибутку. Протягом цього ж сезону виявилося, що Дягілєв ще і розплатився з довгостроковим кредитом фінансової компанії Брандей. Сума виплати становила 104 000 франків.