ЮРІЙ ЛИПА У СТОСУНКАХ ІЗ МИХАЙЛОМ МУХИНИМ

Спогади Михайла Мухина* - відомого українського літературознавця і публіциста середини 30-х років, що мають назву "Яснозбройний Юрій" [1], охоплюють три періоди знайомства автора з Юрієм Ли¬пою. Це: 1919 рік, коли М.Мухин мав нагоду особисто контактувати з Ю.Липою та його батьком Іваном Левковичем Липою - міністром ві¬росповідань Директорії УНР в Кам'янці-Подільському, тодішньому осідкові українських урядових кіл, де Ю.Липа навчався на юридич¬ному факультеті Українського державного університету і активно до¬писував до місцевих українських видань; 1920 рік - під час відсту¬пу на еміграцію із зупинкою у Станіславі; 1921-1937 роки, коли між М.Мухиним і Ю.Липою відбувалося жваве листування..

"В другій половині літа р. 1919 у Кам'янці на Поділлі, - пи¬ше М.Мухин, - я кілька разів бачив Юрія Липу разом з його батьком на обідах в римо-католицькому дитячому притулку. Ю.Липа був у яс¬но-сірій курточці, шо так пасувала до його блакитно-сивих очей..." [2].

Перший період характеризується М.Мухиним як час творчих пошуків і становлення Ю.Липи в літературному житті. Тоді він із захопленням читає в оригіналі вірші французьких авторів, зокрема, А.Мюссе, робить перші спроби літературного перекладу і пише перші власні поезії. "Я все зустрічав Ю.Липу у цьому (неподалік православ¬ного собору - О.Я.) пустельному закутку на тлі ефектовних архітектурних декорацій - таких рясних у Кам'янці - в западині, звідусіль щільно огородженій мурами та вежами, похмуро-зосередженого, з ма¬ленькою книжечкою в руні, білявого й блідого, в проміннях ясного квітневого сонця, на тлі біло-рожевих квітів магнолії... Не мавши нагоди розмовляти, ми лише віталися, при

_______________

* Мухин Михайло (1894-?) – літетатурознавець і публіцист, родом з Києва; з початку 1920 року на еміграції в Празі; після Другої світової війни – у Німеччині. Співробітник журналу “Вістник”, редагованого Д.Донцовим. Автор багатьох літературно-критичних праць.

1.Мухин М. Яснозбройний Юрій //Київ.- Чикаго, 1953.- № 2-3.

2.Мухин М., там само.

кожній зустрічі. Але тепер я поцікавився книжечками в його руках. Цим разом це були "Мемоіres d`un Veuf” Верлена. Іншим разом - рівнож у французькому оригі¬налі - вірші Мюссе" [3].

В цих досить скупих відомостях проступає дуже характерна риса Ю.Липи - прагнення творити, не дивлячись на зовнішні умови, часто навіть дуже несприятливі. В час надзвичайно складний для України та її державності, для кожного патріота зокрема, молодий літератор, за плечима якого було кілька років збройної боротьби за незалежність у військових формаціях Армії УНР, починає усвідомлювати свою місію як митця. Він не шукає якнайзатишнішого облаштування на еміграції (Галичина в той час була окупована польськими військами й мала польську адміністрацію - О.Я.), а з головою поринає у пое¬тичну творчість, яка, відомо наперед, не давала б засобів на існу¬вання. Він "похмуро-зосереджено" працює над власним літеиатурним стилем, не впадаючи у розпач від поразки національно-визвольних змагань, вважаючи, що нова фаза боротьби пролягатиме у площині ідей, на культурному фронті. Вже у молодому віці простежується прозорливість Ю.Липи, який розуміє - якщо нація не має власної держави, вона повинна самовиражатись у культурі, літературі, мис¬тецтві, аби живити національний організм, продовжувати славні тра¬диції великих попередників.

Стрічаючись з молодим Липою, М.Мухин згадує про те враження, що його залишив у пам`яті поет. Липі було 19 років. Всі зустрічі лишилися без розмов. Такі були часи, що старші не мали часу на розмови. Уряд евакуйовувася. Держава втрачала територію. У такий час, звичайно, люди втрачають нормальний ритм прані. Чуття бере верх над розумовим використанням часу. Все, що встиг спостерегти М.Мухин із зустрічей з юнаком, це його повага до життя, стоїчний спокій у калейдоскопі подій, спокій філософа. У Липи в руках - по¬стійно - книжка. І з кожною зустріччю цей юнак був з книжкою на розмові із великим.

Липа готувався до високого звання поета, яке, на жаль, поки¬нув у самому розквіті свого таланту.

Друга зустріч була такою ж короткою і майже без розмов у сер¬пні 1920 року в Станіславі, коли Червона Армія насувалась на Вар¬шаву, а південь Галичини від Стрия був тимчасово відтятий від спо¬лучення з рештою західноукраїнських земель. Кожного дня надходили звістки про