Методологія платіжного балансу України

них цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ре¬сурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протя¬гом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань дер¬жави на визначений момент часу.Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.

Економічна територія країни є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщу¬ються люди, товари та капітал. Економічна територія охоплює: повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким має дана країна, територіальні анк¬лави (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших краї¬нах і використовуються даною державою на орендній основі або че¬рез придбання власності для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто до економічної території країни може нале¬жати територія, на якій розташовані посольства, консульства, війсь¬кові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибережних водах.

Економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними ор¬ганізаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордо¬нах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США.

Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з державними кордонами, вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом.

Поняття «резидент» — головне концептуальне поняття платі¬жного балансу, оскільки останній грунтується на економічних від¬носинах між резидентами і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахунків, монетарної статис¬тики та статистики платіжного балансу. Треба, однак, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіж¬ного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «національність», а точніше з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно прожи¬вають на території України, є її резидентами незалежно від їхньо¬го громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини належать ро-бітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше одного року.

Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньо¬економічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це — домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпо¬рації і квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях).

Виділимо кілька типів підприємств, установ та організацій, що є резидентськими в економіці даної країни.

1. Підприємства, що мають центр економічної заінтересованості в даній країні, тобто виробляють тут значний обсяг товарів (послуг) тощо. Це можуть бути різні види підприємств — приватні, держав¬ні, ті, що контролюються державою, та ін. Вони повинні мати на да¬ній економічній території хоча б одну виробничу структуру, якою управляють протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплекти звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компа¬нією), сплачувати податки країні-господарю, мати поточний раху¬нок, формувати фонди для своєї діяльності.

Прибережні підприємства, що беруть участь у процесі вироб¬ництва, є резидентами тієї країни, в прибережних водах якої вони перебувають, незалежно від того, чи розташовані вони в спеціаль¬них зонах і т. п.

Підприємства, що працюють з пересувним обладнанням (кораб¬лі, повітряні судна, бурові вишки та платформи, залізничний рухо¬мий склад) у міжнародних водах і повітряному просторі, є резиден¬тами тієї країни, де розташовані їхні управлінські структури.

«Закордонні» підприємства, залучені до виробничого процесу в даній країні (включаючи складання компонентів виробу, виготовле¬них за кордоном), є резидентами економіки тієї країни, де вони роз¬ташовані.

Компанії, що повністю чи частково засновані за кошти іноземно¬го капіталу, але розташовані в даній країні і здійснюють у ній еко¬номічну діяльність, вважаються її резидентами. Це стосується, на¬приклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.