Методологія платіжного балансу України
Платіжний баланс — це структура макроекономічних по¬казників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фі¬нансування.
Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовніш¬ньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображають¬ся цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення ка¬піталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.
Стан платіжного балансу держави є одним із базових показни¬ків для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держа¬ви, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.
Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використан¬ня резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її дер¬жавності.
До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в тор¬говельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному пла¬ні країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за скла¬дання узагальненого платіжного балансу України. При цьому вра¬ховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.
Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого пе¬редбачено формування багатосторонньої системи платежів за по¬точними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на між¬народній фінансово-економічній конференції. Був розроблений ме¬ханізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та на¬ціональних валютних системах. Україна стала членом МВФ з ве¬ресня 1992 р.
Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою ва¬лютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері об¬мінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу за¬гального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внут¬рішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного валютного фон¬ду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балан¬су, необхідні для виконання його функцій.
Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам скла¬дання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості єв¬ропейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Націо¬нальний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балан¬су стосовно окремих країн та валют.
У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної територіїУкраїни.
Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.
Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права влас¬ності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фі¬нансовими вимогами і зобов'язаннями.
В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинго¬вою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економіч-