Банківська система зарубіжних країн
Зрозуміло, що залишається велика кількість незалежних і досить крупних банків державних або приватних, але феномен “архіпелагізації” продовжує розвиватися; фактично цей процес концентрації не припинявся з кінця війни, його кульмінацією було злиття в 1967 році Національного банку для торгівлі і промисловості з Національним паризьким банком обліку цінних паперів, потім процес значно прискорився в період націоналізації з 1982 р по 1986р.
Не дивлячись на процес приватизації, на державний сектор продовжує приходитись ще значна кількість комерційних банків. В З 1946 р. Булі націоналізовані Креді Ліоне, Національний банк для торгівлі і промисловості і Національний паризький банк обліку цінних паперів, одночасно в інвестиційних банках з’явилися урядові комісари.
В1982 р булі додатково націоналізовані ще 39 банків, в тому числі фінансові компанії, у минулому інвестиційні банки; у тому числі, булях націоналізовані всі банки, які вже належали “гігантам” - або Паризькому промисловому і комерційному кредиту або Паріба (Креді дю Нір); це відбувалося по мірі того, яку їх баланс починав перевищувати 1 млрд фр. У результаті цього заходу було “націоналізовано” біля 90% депозитів і 84% кредитів банків країни. Результат цієї націоналізації її позитивним активом, не вдаючись в політичні дискусії, безумовно є спасіння банків, котрі, залишившись приватними, випробували б значні труднощі (Банк Ротшильда, Вормса, Креді дю Нір), перебудова банківської системи, тобто її зміцнення, що було б набагато складніше зробити, якщо б у банків не було одного і того ж власника і, нарешті, організації більш інтенсивного соціального діалогу між цими банками, що диктувалося законами держсектора.
У пасиві націоналізації німа “пограбування” минулих володарів, як про це не раз говорилося: їм заплатили в середньому на 15% більше першочергової оціночної ринкової вартості; у деяких випадках ціна набагато перевищувала прибутковість націоналізованої встанови (наприклад, у випадку з Марсельським кредитним товариством) напроти, зміни і гальмування процесу націоналізації погіршували клімат в середині цих підприємств.Хвиля приватизації, яка почалася л листопаді 1986 долі і продовжувалась до березня 1988 долі, в основному торкнулася банків: майже всі сморід були денаціоналізовані, крім групи СІС (Промисловій і комерційний кредит), Марсельського кредитного товариства і Банка Британії; однак Сосьєте Женераль, один з трьох банків, націоналізований ще в 1946 році, залишився державним.
Перед усім, жалість викликає тієї факт, що приватизація не була зроблена шляхом збільшення капіталу, який був явно недостатнім за всіма критеріями; у цій приватизації сильно був великим ідеологічний чинник, при цьому недооцінювалося ті, що підказував здоровий глузд. Статус змішаної економіки, який міг би явитися результатом цієї приватизації, навіть при незначній частці держсектора не був би перешкодою для динамічного і прибуткового управління, що було характерний для державних банків в 1982-86рр.
Діяльність французьких депозитних банків, як і всіх комерційних банків, підвищилася під впливом конкуренції, пов’язаною зі спрощенням бануївських операцій. З кінця 60-х рр смороду “кинулися” завойовувати області, де раніше їх присутність не спостерігалась: фінансування житлового будівництва, надання споживчих кредитів худе. У останній годину відмічається тенденція до непрямої або прямого фінансування деякими комерційними банками сільського господарства, тобто сморід претендують на захоплення операцій, які до теперішнього годині надаються виключно банком Креді Агріколь.
Мимовіль такої “диверсифікації”, крупні комерційні банки, продовжуючи універсалізацію своїх операцій, починають вкладати капітал в крупні промислові підприємства, чім раніше займалися інвестиційні банки (фінансові компанії). Ці банки переймають приклад німецьких банків, які вже давно почали займатися подібними операціями.
Подібне розширення ділової активності, а також зміна традиційних для цих банків операцій, особливо під впливом посилення ринкового характеру діяльності, стали вимагати великих зусиль по “трансформації” персоналу.
Як і інші категорії банків, що вимушені розширювати операції за свій рахунок або за рахунок третіх осіб на ринку капіталів, за прикладом США і Великобританії, депозитні банки спробували найбільш вигідним способом отримати для собі велику частку брокерської комісії. Сморід булі ініціатором проведення реформи на Біржі, в результаті якої біржові маклери втратили монополію на здійснення подібних операцій.
Спостерігається також зближення зі Страховими компаніями, які або самі поглинають банки, або поглинаються банками або фінансовими компаніями, або банки створюють власні страхові компанії. Таким чином Паризька спілка страховиків, вже володіючи капіталом Фінансової компанії Суєца і поглинувши Банк Вормс в 1984 р., “зближується” з Паризьким національним банком; а Група національних страховиків узяла контроль над Фінансовою компанією Промислового і комерційного кредиту, в тій година як компанія Загального Страхування Франції інвестувала капітал у Французький банк зовнішньої торгівлі, який, не будучи справжнім комерційним банком, здійснює таку діяльність.