Банківська система зарубіжних країн
Керуючий Банком Франції має і ряд повноважень, що надаються йому Генеральною Радою; він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної Ради керуючий щорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку.
Рішення Ради, які приймаються простою більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не менше 7 його членів. При рівній кількості голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним стає голос голови.
Специфічним для Генеральної Ради є та обставина, що на його рішення здійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається Міністром економіки і фінансів і представляє в Банку Франції керівництво країни. Фінансовий інспектор може приймати доля в засіданнях Державної Ради і має право оспорювати його рішення або наполягати на повторному обговоренні будь-якого питання.
На засіданнях Генеральної Ради присутні також 2 аудитори, які призначаються Радою для проведення перевірки фінансових звітів Банку Франції.Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами у Парижі і розгалуженою мережею філій (212) розташованих по всій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністром економіки і фінансів за пропозицією керуючого Банком Франції. При кожній філії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числа відомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміру філії. Призначення радників строком на 3 роки виконує Генеральна Рада за рекомендацією керуючого Банком Франції. Радники зобов’язані надавати директору філії інформацію про стан та перспективи економічної діяльності в даному регіоні (районі) і давати відповідні рекомендації.
У функції філій входять: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації про діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування підприємств за питаннями фінансового аналізу і експертизи; збір і аналіз економічної і фінансової інформації на регіональному рівні, у того числі за допомогою кон’юнктурних обстежень в різних галузях економіки.
Таким чином, організаційна структура, що склалася в Банку Франції, забезпечує виконання покладених на нього завдань. Цьому сприяє підвищення ступеня незалежності центрального банку, досягнуте завдяки прийнятому в 1993 році Закону про Вуста Банку Франції.
Французькі комерційні банки.
Традиційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у Франції розрізнялись три категорії цих банків в залежності від рядок по депозитно-позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств і спеціалізації.
І група - депозитні банки
ІІ група - ділові, фондові інвестиційні.
ІІІ група - банки довго- та середньострокового кредиту.
Депозитні банки спеціалізувалися на депозитно-позичкових операціях; ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновницькій діяльності і довгостроковому кредитуванні; банки довго- та середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строком більше 2-х років.
Французькі комерційні банки все більше організуються в “туманності” і “архіпєлагі” дрібних і середніх банків (з балансами від 200 млн. фр. до 10 млрд фр.) навколо “ядра”, яку складають три крупних в національному масштабі банку:
•Національний паризький банк (Банк насіональ де Парі), Креді Ліоне ат Сосьєте Женераль;
•фінансові компанії, головою яких є інвестиційні банки: Суєц або Паріба;
•депозитний банк, який за родом діяльності починає тяготіти до інвестиційного, але хоче зберегти і свої депозитні операції - Промісловій кредит Франції і Промісловій комерційний кредит.