Стисла історія розвитку українських банків

Найбільш насиченою кредитними установами була Херсонська губернія, де діяли контора і 3 відділення Держбанку, 31 філія комерційних банків (25 відділень, 4 агентства і 2 комісіонерства), 2 місцевих комерційних банки, Земельний і Земський банки Херсонської губернії, 11 міських суспільних банків, 12 банкірських контор, 41 різноманітне товариство взаємного кредиту та ін.

Наступною за насиченістю кредитними установами була Київська (контора Держбанку, Комерційний і Земельний банки, 19 філій “комбанков”, 2 міських банки, 20 банкірських будинків і контор, 40 різноманітних товариств взаємного кредиту) і Таврійська губернія (3 відділення та агентства Держбанку, 27 філій “комбанков”, 9 міських суспільних банків, 1 банкірський будинок, 31 товариство взаємного кредиту).У цілому на території України напередодні революції 1917-1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банківських установ, що мала багатоступеневу структуру, яка охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегровна в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї – і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю міцністю значно поступалася подібним системам в індустріальних і індустріально-аграрних країнах Західної Європи.

Однак, незважаючи на наявність розгалуженої мережі банків і кредитних товариств, процес інтеграції Росії в світову кредитно-фінансову систему не був завершений. Цьому перешкодила революція 1917-1921 рр. і наступні події, що призвели до тривалої конфронтації Радянської держави зі світовою економічною системою.

Уряди Центральної Ради (листопад 1917-квітень 1918 р.) і гетьмана Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.) робили спроби створення на території України місцевих кредитних установ, відновлення тих, що діяли у часи царської Росії, формування національної кредитної системи і відповідної банківської мережі. Однак український радянський уряд провів реорганізацію кредитних установ. Початок цьому процесу було закладено 21 січня 1919 р. відповідним Декретом Раднаркому України, що проголосив націоналізацію приватних банків і злиття їх у загальноукраїнський Народний банк.

У березні 1919 р. Харківська, Київська і Одеська контори Народного банку були перетворені в окружні контори згідно з реформами, які проводилися у Росії. У подальшому Раднарком України дублював на своїй території рішення, що приймалися Раднаркомом і ВЦВКом РРФСР щодо кредитно-банківської системи.

Таким чином, у 1920 р. Україна залишилася без банків, так, як раніше залишилася без власної грошової одиниці.

Коли наприкінці 1921 р. у Росії почалося відродження банківської справи, Україна була повністю підлеглою. Держбанк тут створений не був, контроль за українською кредитною системою був монополізований Наркоматом фінансів Росії і її Державним банком. Всеукраїнська контора Держбанку Росії була відкрита у Харкові. Кредитування української промисловості, найважливіша частина якої була підпорядкована безпосередньо “ВСНХ” Росії через об’єднані російсько-українські головкоми (пізніше – трести), здійснювалося через спеціалізовані галузеві російські (з 1924 р. – загальносоюзні) акціонерні банки (Промбанк, Роскомбанк, Всекобанк, Центральний сільськогосподарський банк СРСР – Центрсільбанк).

Українському уряду вдалося відстояти тільки сферу сільськогосподарського і кооперативного кредитування, взаємний кредит у приватному секторі і лише у рамках обмеженої автономії. Основою власної української мережі кредитних установ стали кредитні кооперативи на чолі з Укрінбанком. Ця мережа формувалася на основі Декрету Раднаркому Росії від 23 січня 1922 р. “Про кредитну кооперацію”.

27 жовтня 1922 р. був затверджений статут Всеукраїнського кооперативного банку (Укрінбанк) із статутним пайовим капіталом у 3 млн. карбованців. Він почав функціонувати у Харкові 24 липня 1922 р., а наприкінці цього ж року мав 8 відділень у містах республіки (Київ, Бахмут, Катеринослав, Одеса, Житомир, Чернігів, Вінниця, Полтава). Не маючи можливості отримувати кредити в державних, кооперативно-державних банках і товариствах під доступний процент, приватні підприємці почали створювати власні кредитні об’єднання – товариства взаємного кредиту. Вони мали закритий характер і обслуговували тільки своїх членів. Отже, ці товариства функціонували поза сферою державного кредиту. Першими в Україні таке товариство створили кияни. Київське товариство взаємного кредиту почало працювати з 25 серпня 1922 р., Харківське – з 6 вересня. До кінця року в Україні функціонувало 2 товариства із сукупним капіталом близько 15 тис. карбованців.

У квітні-липні 1923 року почали працювати комунальні банки в Харкові, Києві та Одесі із загальним статутним капіталом 1,65 млн. крб., а також міські ломбарди в Києві і Харкові.