Стисла історія розвитку українських банків

Основною організаційною формою постійного кредиту у селах залишалися сільські селянські банки. Однак розміщувалися вони нерівномірно не тільки між українськими губерніями, але й усередині кожної губернії.

Так, у 1896 р. у Київській губернії було 148 сільських селянських банків. З них 90 банків створили селяни Звенигородського повіту. Значно меншого поширення на Київщині отримала інша форма селянської кредитної організації – кредитно-ощадні товариства, яких було зареєстровано лише 7.

Основними кредитно-фінансовими центрами України стають Київ, Харків, Одеса.

Таким чином, для еволюції кредитно-банківської системи на території українських губерній у 1897-1913 рр. були характерні:

1) стабільність мережі відділень Державного Дворянського земельного і Селянського поземельного банків;

2) незначне збільшення кількості відділень Держбанку;

3) потужна експансія великоросійських комерційних акціонерних банків (передусім петербурзьких);

4) розширення приватної банкірської справи та її витіснення з найважливіших економічних центрів;

5) масовий розвиток кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту;

6) інтеграція української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему з центром у Москві;

7) зміцнення українських іпотечних банків.

Початок XX ст. ознаменувався серйозними зрушеннями у кредитно-банківській системи Росії і особливо України.

Найбільшим струсом для місцевої кредитної справи став крах Харківського торгового і Катеринославського комерційного банків, а також криза приватної банкірської справи в роки революції 1905-1907 рр. Важким ударом був перевід у 1900 р. правління Південно-Російського промислового банку з Києва за межі України, у Москву.

Тільки за допомогою уряду врятувався від банкрутства Харківський земельний банк.

Позитивні зрушення відбулися у житті “українських” банкірів у 1911-1912 рр. На підставі рішень загальних зборів акціонерів Київського приватного банку від 15 березня 1911 р. почалося збільшення його основного капіталу до 5 млн. карбованців (ця акція виводила його за даним показником на перше місце в Україні). До того ж незадовго до цієї події Азовсько-Донський комерційний банк поступився своїми акціонерними правами київським цукропромисловцям, що зміцнило позиції місцевого капіталу.

І, нарешті, у 1911 р. був заснований Одеський купецький банк з основним капіталом у 3 млн. карбованців. Він почав операції з 9 квітня 1912 р. і склав конкуренцію Одеському обліковому банку (основний капітал – 2 млн. карбованців). Щоправда, за організатором Купецького банку Я.А. Бродським стояв петербурзький банківський капітал.

Таким чином, до 1913 р. кількість “українських” акціонерних комерційних банків зросла до трьох. Декілька з них зміцнили свої позиції на півночі України.

У 1910-1911 рр. і в Києві виявляється тенденція до створення кредитних установ, які спеціалізуються на обслуговуванні первинних кредитних кооперативів. Таку роль намагалися відігравати:

1) київська губернська “земская” каса дрібного кредиту, що видавала короткострокові (до 1 року) позички з 7 % річних, довгострокові (до 3-5 років) позички і позички на основний капітал (на 10 років) кредитним і кредитно-ощадним товариствам та іншим кооперативам Київської губернії;