Стисла історія розвитку українських банків

Визначних висот сягають акціонерні комерційні банки Великоросії і, передусім, Петербурга, Москви і Таганрога. В іпотечному кредиті конкуренцію місцевим банкам склали державні земельні і великоросійські акціонерні земельні банки.

У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала наступним чином. Держбанк володів трьома конторами (Київ, Одеса і Харків) і 14 відділеннями (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Катеринослав, Юзівка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Миколаїв, Кам’янець-Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, яке щороку працювало з 25 травня до 1 листопада).

У кінці XІX ст. комерційні банки Росії прагнули відкривати свої філії здебільшого в портових (12 філій) і великих торгово-промислових містах України (7 філій). У той же час такий індустріальний регіон, як Донбас, страждав від недоліків банківської інфраструктури (існували тільки комісіонерства в Павлограді й Бахмуті).

Іпотечний кредит, поряд з державними банками, контролювався чотирма банками України: Київським, Харківським, Полтавським і Бессарабсько-Таврійським земельними акціонерними банками. Їм належало 20 агентств в українських губерніях і 2 агентства поза останніми (Кишинів і Катеринодар). Найбільшою мережею агентств володів Бессарабсько-Таврійський земельний банк Одеси. Його 11 філій знаходились у Таврійській (Феодосія, Бердянськ, Сімферополь, Ялта, Мелітополь), Херсонській (Херсон, Миколаїв, Єлисаветград), Подільській (Вінниця, Кам’янець-Подільський, Могилів-Подільський) і Бессарабській (Кишинів) губерніях.

Тільки один немісцевий акціонерний банк, що спеціалізувався на іпотеці, намагався закріпитися на півдні України (Донський земельний банк відкрив своє агентство в Бердянську).

Таким чином, у справі іпотечного кредиту в Україні наприкінці ХХ ст. домінували акціонерні земельні банки місцевого походження.

Товариства взаємного кредиту (приватні, земські, верств і міські) отримали найбільший розвиток у Харківській (6) і Таврійській (6) губерніях. На Катеринославщині функціонувало 4 товариства, а в Харківській губернії – 3. Набагато меншим попитом користувалася ця форма кредитної організації на Лівобережжі і Правобережжі (в Полтавській, Київській губерніях – по 2 суспільства, Чернігівській і Волинській – по 1, українській частині Бессарабії – 1). На Поділлі не було зареєстровано жодного товариства взаємного кредиту. Усього у дев’яти українських губерніях і частині Бесарабії їх було створено 26.

Значно більшого розповсюдження набули міські суспільні банки. 38 таких банків було засновано в губернських, повітових і позаштатних містах України. Їх абсолютна більшість розташувалася на Лівобережжі (19) і Півдні (16). У Чернігівській і Харківській губерніях було по 7 міських банків, по 6 – у Херсонській і Таврійській. На Полтавщині 5 банків були відкриті в старих козацьких центрах (Лубни, Переяслав, Прилуки, Ромни, Кременчук). Чотири міські банки працювали в Катеринославській губернії. На Правобережжі міські банки не набули поширення. Волинські і подільські міста залишилися без суспільних банків. У Київській губернії вони були відкриті в старовинних козацьких центрах (Умань, Черкаси, Чигирин).

У цей же час Правобережжя і Херсонщина залишилися оплотом приватної банкірської справи. З 66 банкірських контор і будинків і 6 їх відділень у Київській губернії діяли 17 контор і будинків та 3 відділення, на Поділлі відповідно 12 і 1, у Херсонській губернії – 14. На Волині і Чернігівщині розташувалося по 3 банкірські контори, на Катеринославщині (всі в губернському місті) і Полтавщині – по 4, у Таврії – 2 контори, в українській частині Бессарабії – 4. Найбільшими центрами банкірського промислу, поряд з Одесою (8 контор і будинків), стають Київ (9 контор і 2 відділення) і Харків (5 контор). Значно скорочується роль Бердичева (4 контори і 1 відділення), що остаточно перетворюється в регіональний кредитний центр.

При повітових казначействах і відділеннях Держбанку оперували 66 кредитно-ощадних кас. Триває процес розгортання кредитно-ощадних кас при поштово-телеграфних конторах.Ощадкаси відігравали значну роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. На 1897 р. 8 відділень ощадкаси при Київській конторі Держбанку, що приймали і видавали вклади на суму від 25 копійок, мали 30278 вкладників і 6,3 млн. карбованців вкладів. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва нараховувалося 7284 вкладників, на рахунках яких було 0,84 млн. карбованців.

Продовжували існувати кредитні установи верств: сільський банк графині А. Браницької у Білій Церкві, Александрівський Сумський селянський сільськогосподарський банк і Ренійський колоніальний банк.