Кредитні відносини та їх вплив на захист інтересів учасників і кредиторів банку

В окремих випадках заставлене майно не може бути залишене за заставодержателем. Це має місце тоді, коли заставлене майно належить державному підприємству чи відкритому акціонерному товариству, створеному в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, оскільки реалізація такого майна не може здійснюватися інакше як з аукціонів. За таких умов продати предмет застави дуже складно. Навіть якщо є згода заставодавця-боржника на передання заставленого майна банку, вона обертається для нього додатковими витратами. Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» відчуження об’єкта застави у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов’язань прирівнюється до купівлі заставодержателем об’єкта застави у податковий період відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (заставодержателю), ціною придбання такої застави з правом збільшення податкового кредиту на суму податку на додану вартість сплаченого заставодавцю заставодержателем (платником податку на додану вартість), за умови, що вартість такого об’єкта включається в оподатковувані операції і підлягає амортизації. Отже, отримати згоду заставодавця на перехід права власності на предмет застави можна тільки після сплати банком податку на додану вартість, що потребує наявності в нього відповідних коштів.

Звернення стягнення на заставлене майно пов’язане з переходом права власності (повного господарського відання) на це майно, що може зумовити потребу в його державній перереєстрації. Згідно із Законом України «Про заставу» застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом, а застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна.

Суттєвим гальмом для кредитування під заставу нерухомого майна є роздільний підхід до оформлення прав на різні види нерухомого майна. Так, купівля-продаж садиби або дачі надмірно ускладнені, оскільки оформлення прав на землю здійснюється окремо. Для укладення угоди необхідно отримати документи в багатьох інстанціях, зокрема й БТІ (звичайно ж, всі установи вимагають плату за свої послуги). Нотаріус, за законом, несе відповідальність за свої дії, тобто й за достовірність посвідчених ним угод. Проте відповідальності БТІ за достовірність документів, які надаються для посвідчення угод, не встановлено. Тому актуальним є створення досконалої системи реєстрації нерухомого майна, а для цього необхідно прийняти відповідний законодавчий акт.

Доцільність державної реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав і заставодержателями застав, зареєстрованих пізніше. Державна реєстрація застави не є елементом форми угоди про заставу майна і тому недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною.Деяку неузгодженість у кредитні правовідносини внесено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Банкам складно порушити процедуру банкрутства. Це питання вирішує господарський суд за умови, що боржник не повернув кредитодавцю борг у розмірі не меншому за 300 мінімальних заробітних плат. Яким чином кредитор може повернути борг, менший за визначений розмір, закон не визначає. Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана від продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Важливим є питання про джерело сплати процентів. Згідно з чинним законодавством України до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами та депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку із веденням господарської діяльності платника податку. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати процентів (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат не включаються витрати платника податку на сплату штрафів і/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору чи за рішенням відповідних державних органів, суду, господарського або третейського суду. Отже, за наявності домовленості сторін про відстрочення погашення кредиту та сплати підприємством процентів за користування простроченим кредитом, отриманим у зв’язку з веденням господарської діяльності, сума таких процентів включається до складу валових витрат. За відсутності домовленості сторін про відстрочення погашення кредиту та застосування банком штрафних санкцій за несвоєчасну сплату процентів за кредитом у розмірах, передбачених договором, сума таких процентів не включається до валових витрат.

Що стосується питання затримки позичальником сплати процентів, то банк має право зменшувати свої валові доходи, в тому числі й призупинити нарахування процентів за кредитною угодою, за умови застосування механізму врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості, визначеної Законом України «Про оподатку¬вання прибутку підприємств». У разі невиконання цієї умови банк не має права самостійно призупинити нарахування процентів за кредитною угодою та зменшувати відповідно свої валові доходи. Якщо терміни звернення до господарського суду були порушені, то погашення кредиту та процентів за ним здійснюється із загальних резервів банку, створених за рахунок його чистого прибутку.