Кредитні відносини та їх вплив на захист інтересів учасників і кредиторів банку

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тоб¬то він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов’язання боржником відповідає разом із ним перед кредитором солідарно.

3. Оформлення гарантії договором не обов’язкове, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія ґрунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку (договори не видаються). Отже, всі договори гарантії, що є на практиці, не суперечать закону. Гарантія є самостійним видом забезпечення зобов’язань ще й тому, що на відміну від поруки вона може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта, який бере на себе зобов’язання щодо субсидіарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов’язань перед кредитором у повному обсязі або частково. Якщо гарантію видано не кредитодавцю, а кредитоодержувачу для забезпечення виконання останнім кредитних зобов’язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця) із застосуванням при цьому правил ст. 160 ЦК України.

4. Якщо поручитель, коли інше не встановлено договором поруки, відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити розмір своєї відповідальності частиною зобов’язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов’язан¬ня обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

У ролі гаранта та поручителя може виступати банк. У такому разі йдеться про банківську гарантію або поруку. Надаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки) по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов’язання у разі несплати клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія або порука видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна та майнових прав. Як застава можуть використовуватися депозити клієнта, розміщені у банку, що видає гарантію (поруку). Гарантії та поруки деякий час були досить поширені у банківській практиці. Але ефективність їх як засобу забезпечення повернення банківського кредиту значно послаблювалася необізнаністю працівників банків і підприємців з правилами офор¬млення гарантій чи порук. Деякі банки з легкістю видавали за певну платню так звані гарантійні листи за укладеними іншими особами угодами. Оформлялися «гарантійні листи» з порушенням вимог чинного законодавства, тому за розгляду подібних справ в арбітражних судах до уваги не бралися. Такі банки-гаранти мали певні фінансові проблеми. В окремих з них Національний банк України відкликав ліцензії на здійснення банківських операцій, щодо деяких прийняв рішення про реорганізацію чи ліквідацію.

Зауважимо, що розмір гарантій, надаваних банком, регулюється НБУ. Таке регулювання здійснюється, аби не допустити надання банками економічно необґрунтованих гарантій або порук, появи чи зростання обсягів проблемних кредитів, а також для додержання банками відповідного рівня ліквідності та платоспроможності. Одним з використовуваних НБУ способів регулювання є встановлення банку економічних нормативів, зокрема: нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента; нормативу «великих» кредитних ризиків; нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру; нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.Іншим способом впливу Національного банку України на розміри гарантій або порук, що їх надає банк, є створення банками страхових резервів для покриття ймовірних збитків у кредитній діяльності. Протягом останніх років підходи до формування зазначених резервів змінювалися. При цьому розширилося коло операцій та послуг, на які нараховуються резерви. На сьогодні до них належать, зокрема, видані гарантії та поручительства. Зазначимо, що невиконання банками вимог щодо формування резервів для покриття ймовірних збитків у кредитній діяльності спричиняло застосування до них відповідних засобів впливу. Наприклад, відповідно до постанови Правління Національного банку України № 440 від 29 жовтня 1998 р. банкам, які не виконували вимог про порядок формування резервів і не сформували зазначеного резерву в необхідному обсязі, не рекомендувалося (аж до повного їх формування) видавати гарантії та поручительства, відкривати непокриті акредитиви, здійснювати акцепт та авалювання векселів, видавати кредити.