Кредитні відносини та їх вплив на захист інтересів учасників і кредиторів банку

Забезпечити реальний захист прав вкладників і кредиторів банку без створення законодавчих гарантій та юридичних умов захисту прав кредитодавців, тобто банків, дуже проблематично чи навіть неможливо. Правові засади надання, використання і повернення банківського кредиту мають ґрунтуватися на поєднанні інтересів банку, його учасників, вкладників і позичальників з урахуванням загальнодержавних інтересів. Їх узгодження неможливе без системного регулювання кредитних відносин, установлення підвищеної відповідальності позичальника за своєчасне і повне повернення банківського кредиту.

В Україні правове регулювання відносин щодо кредитування нині здійснюється на підставі різних нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам сьогодення та не забезпечують стале функціонування та вдосконалення банківської системи, її позитивного впливу на розвиток економіки України.

У структурі активів банків України основна частина припадає на кредитний портфель: станом на 1.01.2000 р. його питома вага становила 42,4 %, на 1.01.2001 р. — 47,6 %, на 1.01.2002 р. — 63,2 %. Обсяг сумнівної заборгованості за кредитами на 1.01.2001 р. дорівнював 1095,7 млн грн. (4,6 %), безнадійної заборгованості — 2791,8 млн грн. (11,8 %). Порівняно з 1.01.2000 р. сума негативно класифікованих кредитів збільшилася на 8,4 %, а їх загальна питома вага зменшилася (за рахунок зростання загальної суми кредитного портфеля) на 8,8 процентного пункту і на 1.01.2001 р. становила 3887,5 млн грн., або 16,4 %. Протягом 2001 р. якість кредитного портфеля поліпшилася, частка проблемних кредитів зменшилася на 5,6 процентного пункту. Проте в умовах обмеженої платоспроможності підприємств (в Україні 42 % підприємств — збиткові) актуальною залишається проблема зниження кредитних ризиків.

Належне виконання зобов’язань передбачає, що сторони, які беруть участь у правовідносинах, виконують належним чином покладені на них обов’язки у точній відповідності до чинного законодавства. У літературі існують різні класифікаційні ознаки способів забезпечення виконання зобов’язань. Розрізняють такі способи: зобов’язально-правові, до яких належать неустойка, порука, гарантія і завдаток; речово-правові, які включають заставу та утримання. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК України) до способів забезпечення виконання зобов’язань, включаючи кредитні правові відносини між юридичними особами, належать: неустойка (штраф, пеня), застава, поручительство та ґарантія. Зобов’язання між громадянами або з їх участю забезпечуються зав¬датком. Однак меті забезпечення виконання кредитних зобов’я¬зань може слугувати застосування не лише способів, визначених ЦК України, а й інших правових заходів, передбачених законом або договором, які сприяють виконанню обов’язків боржника за договором чи обов’язків, які випливають з інших підстав виникнення зобов’язань. Зокрема, може застосовуватися такий спо¬сіб забезпечення виконання кредитних зобов’язань, як страхування. Відносини страхування регулюються Законом України «Про страхування». Отже, сучасні тенденції розвитку законодавства про способи забезпечення виконання кредитних зобов’язань передбачають розширення кола таких способів, якими може скористатися кредитор для встановлення додаткових гарантій, спрямованих на забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань.

Одним із способів змусити одну з договірних сторін забезпечити виконання зобов’язання перед іншою є неустойка. Неустойкою визнається певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов’язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення виконання зобов’язання. Неустойка може бути договірною — вона встановлюється безпосередньо в нормах договору, укладеного між сторонами або такою, що базується на законі (законною), тобто встановленою в нормативному порядку — в законі чи іншому правовому акті. Залежно від можливого стягнення збитків законодавець поділяє її на залікову, виключну, штрафну та альтернативну. Заліковою є неустойка, яка передбачає можливість стягнення як самої неустойки, так і збитків, але у тій частині, що не покрита сумою неустойки. Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань лише сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків. Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, заподіяних невиконанням (неналежним виконанням) зобов’язан¬ня. Альтернативна неустойка передбачає стягнення або неустойки, або збитків. У цьому разі кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено боржником порушення зобов’язання і встановлено розмір збитків.Таким чином, по суті неустойка є грошовим зобов’язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов’язань. Тому необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов’язання. Наявність договору є обов’яз¬ковою умовою в тих випадках, коли вимога про стягнення неустойки ґрунтується тільки на договорі. Неустойка, передбачена лише Законом, підлягає стягненню з боржника в усіх випадках наявності зобов’язання, незалежно від підстав його виникнення, за умови дотримання всіх інших умов обґрунтованості стягнення.

Отже, за невиконання або неналежне виконання кредитоодержувачем своїх зобов’язань щодо повернення кредиту і сплати процентів кредитодавець може стягнути з нього неустойку, передбачивши її розмір, порядок, спосіб та умови стягнення у кредитному договорі або згідно із законом, наприклад, із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 р.