Кредитні відносини та їх вплив на захист інтересів учасників і кредиторів банку

Підставою виникнення застави є також договір. При цьому договір застави може бути відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов’язання, тобто бути самостійним. Однак умову про заставу може бути включено й до основного договору, що підтверджує похідний характер застави.

Договір застави підлягає укладенню в письмовій формі, яка може бути простою і нотаріальною. Недотримання сторонами цієї вимоги тягне не загальні наслідки недотримання письмової форми угод, а недійсність договору.

Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору. Законодавством України можуть передбачатися й інші випадки нотаріального посвідчення застави. Сторони здійснюють таке посвідчення і тоді, коли воно не обов’язкове, але на цьому наполягає одна зі сторін. Якщо згоди щодо цієї умови не досягнуто, договір застави вважається не укладеним. Однак у тому разі, коли одна зі сторін договору застави, який всупереч вимогам чинного законодавства не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення, то сторона, яка виконала договір, має право звернутися до господарського суду з позовом про визнання договору дійсним.

Розглядаючи заставні відносини, слід звернути увагу на предмет застави, оскільки він відіграє важливу роль у визначенні сфери її застосування. У загальній формі предмет застави визначено Законом України «Про заставу»: предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення. Одним з актуальних питань є питання щодо використання як застави грошових коштів. Виходячи з правової природи коштів, які є на рахунках у банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей. Проте питання про заставу таких коштів може вирішуватися за правилами щодо застави майнових прав. У заставу можуть прийматися майнові пра¬ва як вже за укладеним депозитним договором, так і за гарантійним депозитом, який відкривається вкладником на вимогу банку.

Однією з підстав припинення заставних правовідносин є звернення стягнення на предмет застави. За загальним правилом право такого звернення виникає у заставодержателя, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не було виконано. Винятки з цього правила можуть установлюватися законом або договором. Слід ураховувати, що право звернення стягнення на заставлене майно належить застводержателю і тоді, коли забезпечене заставою зобов’язання боржника не виконано третіми особами, за дії яких боржник несе відповідальність.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Витребування від боржника заставленого майна на підставі виконавчих написів нотаріусів здійснюється у разі, коли договір застави нотаріально посвідчений. Сам виконавчий напис може бути вчинений за умови, коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та коли від дня виникнення права вимоги минуло (у відносинах між підприємствами, установами, організаціями) не більше року. За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення річного терміну справа підлягає розгляду в господарському суді.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що законодавець не обмежує сторони кредитної угоди у виборі лише одного з цивільно-правових способів забезпечення виконання зобов’язань. За їх згодою можна застосовувати одночасно всі способи або кілька з них — за вибором. Забезпечення виконання кредитних зобов’язань є правом, а не обов’язковим елементом кредитних правовідносин, яке і застосовується за волевиявлення їх суб’єктів.

За невиконання або неналежне виконання кредитних зобов’я¬зань винна сторона несе цивільно-правову відповідальність за наявності загальних умов (збитки, протиправність дій, безпосередній причинний зв’язок між збитками і протиправними діями, вина). У разі визнання кредитної угоди недійсною може наставати реституційна відповідальність.Варто зазначити, що кредитоодержувач спроможний виконати кредитні зобов’язання не лише за рахунок грошових коштів, за цими зобов’язаннями може бути звернено стягнення й на інше його майно. Однак звернення стягнення на майно у ряді випадків має особливості. Так, звернення стягнення на заставне майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50 % акцій якого — у державній власності, може здійснюватися лише на підставі судового рішення.

Чинним законодавством не врегульовано низку питань, пов’я¬заних із реалізацією предмета застави у разі неповернення боргу. Зокрема, за неповернення кредиту реалізувати предмет застави, що не є власністю банку, дуже важко чи практично неможливо. Відповідно до чинного законодавства продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціон (публічні торги). За відчуження заставленого майна в інший спосіб кредитор покриває збитки за рахунок чистого прибутку. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про заставу», якщо аукціон відбувся, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою лише за згодою заставодавця і тільки за початковою оцінкою. Якщо аукціон з продажу заставного майна двічі не відбувся, його організатор у п’ятиденний термін повинен просто повернути виконавчі документи заставодержателю.