Зовнішня політика України: теорія і практика

Реалізацію зовнішньополітичної концепції здійснює дипломатична служба через центральні структури зовнішніх відносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи. Загалом дипломатична служба повинна забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни. Отже, провідною установою зовнішньополітичної діяльності України є Міністерство закордонних справ України, діяльність якого регулюється «Положенням про МЗС України» (Указ Президента України від 3 квітня 1999 р.). Відповідно до завдань міністерства сформовано і його структуру.

Міжнародна договірно-правова база — це той фундамент, на якому вибудовано всю систему зовнішньополітичних відносин. Нагадаємо, що Україна бере участь у численних дво- і багатосторонніх міжнародних договорах, які торкаються численних питань зовнішніх відносин.

Відповідно до Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладені і належно ратифіковані Україною міжнародні договори застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Основи механізму дії міжнародних актів на території України, а також їх місце в ієрархії нормативно-правових документів держави закріплені в законах України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. та «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.

Договірно-правова база України формується з різних документів, які умовно можна поділити на три групи: міждержавні документи (договори, укладені на вищому рівні), міжурядові домовленості (міжнародні угоди та інші види документів, підписані на рівні урядів прем'єр-міністрами країн або міністром закордонних справ), і міжвідомчі угоди (підписуються, як правило, керівниками відповідних відомств або міністром закордонних справ). Повноваження для підписання міжнародних договорів, згідно з Законом України «Про міжнародні договори України» від 26 червня 2004 р. надаються: щодо договорів, які укладаються від імені України — Президенту України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України — Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством закордонних справ України; договорів міжвідомчого характеру — відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України. Отже, Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без особливих повноважень.Договірно-правова база міжнародних відносин України спирається на документи різного змістовного навантаження, але, на жаль, далеко не всі вони виконуються. Провідним положенням міжнародного права є те, що договори мають дотримуватися: Pacta sunt servanda, хоча в міжнародній практиці у деяких випадках трапляються і факти недотримання угод. Забезпечення виконання договорів і контроль над цим процесом покладено на різні міжнародні комісії, що існують в міжнародних структурах і організаціях (в ООН, ОБСЄ, Раді Європи та ін.), до яких у пошуках захисту інтересів суб'єкта міжнародного права може звернутися будь-яка держава, зокрема й Україна.

Література

1.Акт проголошення незалежності України. 24 серпня 1991 р. // Голос України. — 1991.

2.Декларація про державний суверенітет. 16 липня 1990 р. // Голос України. — 1990; Основні напрями зовнішньої політики України // Урядовий кур'єр. — 1993. — 26 лип.

3.Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. 30 квітня 2002 р. // Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 черв.

4.Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39.

5.Конституція України. — К., 1996.

6.Україна розглядає Співдружність як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштаб-них двосторонніх відносин між державами-учасниця-ми і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД, відстоює позицію збалансованості господарської діяльності в межах СНД як необхідний етап на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів.