Зовнішня політика України: теорія і практика

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося, що незалежність України та створення самостійної української держави — України проголошується, зокрема, виходячи з права народів на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Підвалини зовнішньополітичної діяльності держави були сформульовані в «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р. У них визначені інтереси України на міжнародній арені, завдання її зовнішньої політики, на яких ґрунтується зовнішньополітична діяльність нашої держави, принципи, на яких побудована зовнішньополітична концепція. Крім того, названі основні напрями зовнішньої політики України: розвиток двосторонніх відносин, зокрема з прикордонними державами; розбудова відносин із західноєвропейськими країнами, з європейськими міжнародними структурами. Окремим блоком розглянуто проблеми розвитку відносин з країнами СНД [6]. В оновленій зовнішньополітичній концепції передбачено скоротити напрями зовнішньополітичної діяльності, виокремивши найголовніші: співпраця з країнами-сусідами, провідними країнами світу: США і Росією, а також з учасниками Євросоюзу і НАТО.

Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин у документі визначено: стосунки з прикордонними державами-сусідами; з провідними західними державами — учасницями ЄС та НАТО, а також з країнами інших географічних регіонів (Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки). Отже, серед основних положень зовнішньополітичного розвитку України — європейський вибір, орієнтація на просування в євроструктури.

Регіональне співробітництво розглядалося в межах Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), участі в Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї, розвитку контактів з Радою Європи (РЄ) та іншими європейськими структурами. До субрегіонального напряму належить Чорноморське економічне співробітництво (в межах утвореної організації — ОЧЕС) та участь у Дунайській комісії, широкі контакти на Середземноморському напрямку, курс на співробітництво у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), тісні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою та Радою держав Балтійського моря, співробітництво в Карпатському євро-регіоні. Перспективною метою є членство України в європейських співтовариствах.

Україна прагне розвивати широке співробітництво з іншими державами, включаючи й військово-політичне, з метою підвищення довіри і передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення існуючих в ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків, пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій. У цих процесах Україна як вагома і обов'язкова принципова компонента міжнародної безпеки бере активну участь у розбудові і зміцненні загальноєвропейської структури безпеки.

За логікою реалізації Закону «Про основи національної безпеки України» формулюються основні функції зовнішньої політики, які полягають у:

• створенні умов для нормального функціонування національної економіки;

• сприянні науково-технічному прогресу в Україні;

• розвитку національної культури і освіти в державі;

• участі у розв'язанні глобальних проблем сучасності;

• контактах з українською діаспорою;

• інформаційній діяльності тощо.

Серед зовнішньополітичних цілей:• оновлення зовнішньої політики і політики в галузі безпеки з метою реалізації мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції;

• реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України;