Зовнішня політика України: теорія і практика

У цей складний період ломки застарілих схем у світ прийшла оновлена держава — суверенна Україна, яка розвиває зовнішню політику за прийнятними нормами і засадами міжнародного права. Пріоритетами зовнішньої політики України визначено:

• захист державного суверенітету;

• захист територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

• забезпечення розвитку економічного потенціалу України та здобуття нею високого місця у міжнародному поділі праці;

• захист українських громадян за кордоном;

• формування позитивного інформаційного іміджу Української держави [3].

Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-IV відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України, визначає основні засади національної безпеки: захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Пріоритетами національних інтересів (ст. 6) є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення тощо. Державна політика у зовнішньополітичній сфері (ст. 8) спрямована (насамперед) на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України [4]. Отже, зовнішньополітична складова національної безпеки України вибудовується на тому, що у сучасному світі міць і безпека держави визначається не кількістю зброї, а показниками економічного розвитку, життєвого рівня громадян і здатністю країни створити їм найбільш сприятливі умови для реалізації своїх можливостей, рівнем освіти і досягненнями в галузі науки і культури. Складність такого процесу пояснюється і необхідністю переходу від уявлення про зовнішню військову загрозу як про єдиний фактор проти безпеки країни, до усвідомлення багатоплановості можливих викликів безпеці в сучасному світі.

Чинники формування зовнішньополітичних засад

Засади, на яких Україна втілює в життя свій зовнішньополітичний курс, ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи тощо. У міжнародному праві принцип мирного співіснування, поважання загальнолюдських цінностей, активної співпраці на міжнародній арені — один із найголовніших. Він передбачає на взаємній основі суверенну рівність і поважання суверенітету; територіальну цілісність і непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; дотримання і виконання міжнародних договорів і зобов'язань; врегулювання міжнародних спорів і конфліктів лише мирними, політичними засобами. Серед зовнішньополітичних цілей, які у багатьох параметрах збігаються із завданнями національної безпеки, виокремимо утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримки контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.В Основному Законі України — Конституції — людина піднесена до ступеня найвищої цінності: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [5]. А національні інтереси полягають у захисті громадянина, суспільства і держави. Серед перших документів, що визначив основні напрями, цілі і завдання зовнішньої політики України, — Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларація проголосила невід'ємне право української нації на економічну самостійність, екологічну безпеку; недоторканність території УРСР; право на частку в загальносоюзному багатстві: зокрема, в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, які створено завдяки зусиллям народу республіки; право задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами республіки. Поза тим, в Декларації проголошено намір України в майбутньому бути постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Міжнародну суб'єктність України закріплює стаття Х, в якій йдеться про право на безпосередні відносини з іншими державами шляхом укладання договорів, обміну дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, створення дипломатичних та інших установ.