Кредитний ризик комерційного банку та шляхи його оптимізації

Гострою для банківської системи України є також проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути :

-незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський та фінансовий стан );

-злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законної сили відповідним судовим актом);

-навмисне банкротство ( з метою неповернення боргу);

-фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

-неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов'язків.

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб'єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обгрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко-економічне обгрунтування містить недостовірну інформацію (22, с.17). Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон'юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Як уже відмічалося в цій роботі, застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику) кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами виділяються деякі недоліки застосування застави на практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам кредитора. Хоча згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично (5, с.10).Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-2 рази (5, с.10).

Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства мають бути прийняті заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.